Головна Головна -> Реферати українською -> Історія всесвітня -> Хорвати i Словенці в умовах абсолютизму та реакції. (XVI-XVIII ст.)

Хорвати i Словенці в умовах абсолютизму та реакції. (XVI-XVIII ст.)

Назва:
Хорвати i Словенці в умовах абсолютизму та реакції. (XVI-XVIII ст.)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,49 KB
Завантажень:
445
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
РЕФЕРАТ
на тему:
Хорвати i Словенці в умовах абсолютизму та реакції. (XVI-XVIII ст.)


На початку XVII ст. істотного поліпшення становища хорватів і словенців не сталося. Зростав соціальний та національний гніт. Тривав процес утрати історичних територій: у 1627р., після створення за рішенням австрійського уряду Воєнної Границі (Країни), до якої увійшли прикордонні з Османською імперією райони від Адріатичного моря до Дунаю (Країна дістала статус самостійної провінції під австрійською зверхністю), площа Хорватії виявилася майже в шість разів меншою за площу сучасної Республіки Хорватії. До того ж ослабли зв'язки між окремими хорватськими областями: в Далмації господарювала Венеція, у Славонії — мадяри.
У цей час поволі формується нова глобальна ідея, навколо якої згодом об'єднається значна частина не лише хорватської людності, а й інших південнослов'янських народів, — ідея слов'янської єдності. Цю ідею живили пам'ять про славетну минувшину слов'ян і віра в не менш славетне майбутнє. Одним із перших її обґрунтував чернець-бенедиктинець Мавро Орбіт у книзі "Царство слов'ян" (1601), а довів до стану цілісної концепції та програми дій єзуїт Юрай Крижанич (1618— 1683), автор праці "Політика, або розмова про правління". У ній він запропонував конкретні заходи щодо вдосконалення державного устрою Росії, котру Крижанич уважав провідною силою у справі визволення всіх слов'янських народів.
До XVI ст. вся територія між річками Савою і Дравою називалася Славонією. До неї належали власне Славонія, Хорватія та Далмація. Кожна з областей поділялася на адміністративні одиниці — жупанії, або комітати. Формальним верховним правителем хорватських земель вважався австрійський імператор, але реально управління зосереджувалося в руках наступника престолу ("молодого короля"), молодшого брата імператора. Для ведення практичних справ безпосередньо на місцях Відень призначав бана (згодом — двох банів: у Загребі та Кніні), котрий і являв собою реальну владу, фактично будучи господарем довіреної йому території.
Чи не найголовнішою функцією бана було збирання податків і мита. Значна частина зібраних коштів відправлялася до Відня, але й те, що залишалося в його розпорядженні, становило солідну суму. Управління жупаніями з XIII ст. передається в руки окремих феодальних родів на умовах спадковості, внаслідок чого з'являються династії графів Модрузьких, Крбавських, Брибирських та ін.
У XVII ст. на провідні ролі висуваються сім 7 Зринських та Франкопанів. Правнук героя оборони Сигета Ніколи Зринського — Петар — разом зі своїм шурином Франом Крсто Франкопаном здійснили спробу в 1671 р. організувати змову хорватської знаті проти Габсбургів, Вони прагнули відокремити Хорватію від Австрійської монархії, уряд якої, на думку змовників, не оцінив відповідним чином заслуги хорватів у захисті кордонів від нападів османів. Змовникам відверто співчували мадяри. Керівники змови встановили контакти з основним конкурентом Австрії у Європі — французьким королем Людовиком XVI, а також наполегливо шукали шляхів досягнення компромісу з турками.
Ідеї Петара Зринського та Франа Крсто Франкопана підтримали більшість хорватських дворян, незадоволених своїм другорядним становищем порівняно з німцями та мадярами. Це давало заколотникам певні шанси на успіх, проте змову було викрито, а її керівників австрійські власті прилюдно стратили у Відні.
Політика централізму й абсолютизму посилювалася. Деморалізоване й роз'єднане хорватське дворянство, яке втратило після смерті своїх лідерів надію на визволення з-під влади Габсбургів, мусило піти на зближення з мадярами й відмовитись від національне свідомої політики. Цей крок, щоправда, також не дав вагомих результатів: використовуючи хорватів як природних союзників у протистоянні з Віднем, угорці наполегливо й послідовно намагалися мадяризувати їх і навіть гадки не мали забезпечувати право на вільний національний розвиток.
Після того, як унаслідок поразки османів у битві під Віднем у 1683 р. ситуація на австрійсько-турецькому кордоні стала спокійнішою, австрійський уряд здійснив низку кроків, спрямованих, на обмеження хорватської автономії.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Хорвати i Словенці в умовах абсолютизму та реакції. (XVI-XVIII ст.)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок