Головна Головна -> Реферати українською -> Історія всесвітня -> реферат українською: Духове життя україни в литовсько-польській добі

Духове життя україни в литовсько-польській добі / сторінка 5

Назва:
Духове життя україни в литовсько-польській добі
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
24,68 KB
Завантажень:
418
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 

Католицьку місійну працю виконували ченці різних орденів. Першими, ще в XIII
ст., з'явилися домініканці з енергійним Яцком Одровонжем, що бував уже раніше в
Києві, Домініканці були майже виключно поляки і поруч з католицтвом ширили
польонізацію. Згодом вони мали багато манастирів в Україні: в Луцьку, Барі,
Бродах, Бучачі, Вінниці, Києві, Коломиї, Костянтинові, Овручі, Львові, Снятині,
Ярославі.
У XIV ст. з'являються францісканці (мінорити). В 1345 році вони мали вже
окремий вікаріят, до якого належали чернечі доми у Львові, Городку, Галичі,
Коломиї, Снятині тощо. Особливо допомагали їм Констанція, дочка угорського
короля й дружина короля Лева 1, та її дочка Святослава, яка постриглася в
манастирі клярисок у Старому Сандомирі. Францісканці посідали єпископські
катед-ри Перемишля (1377), Львова (1390), Галича.
З XV ст. з'явився орден бернардинців, який спочатку діяв у Галичині, а пізніше й на
Волині. 1481 року бернардинці одержали від папи Сікста IV привілей, що його
надавано тільки орденам у Святій Землі. В XV ст. бернардинці мали в Польщі вже
понад ЗО осель. Значення цього ордену для Польщі показує вже те, що трьох
польських бернардинців проголошено святими. Бернардинці мали добре поставлені
школи, з допомогою яких впливали на українську інтелі-ґенцію, головно шляхту.
Однак ненависть православних до бернардинців була така велика, що вони спалили
їх манастир у Львові.
Всі ці ордени поширювали польонізацію, а разом з нею й польський шовінізм,
викликаючи ворожість українців і до Польщі і до латинської Церкви, — пише
історик Католицької Церкви Г. Лужницький. Україна вкрилася мережею
латинсько-польських кляшторів-манастирів для чоловіків та жінок.
Латинська Церква на землях Польщі та Литовського Князівства зустріла вороже
спроби перевести Фльорентійську унію. Найрішучіший спротив викликав
митрополит Ісидор збоку латинського духовенства; Віденський біскуп Матей
виступав проти Ісидора, мавши підтримку в особі всемогутнього канцлера
кардинала Збігнева Олесницького. Польща хотіла повної злуки, знищення
Православної Церкви, а не унії із збереженням східнього обряду.
Трагедією Православної Церкви було те, що вона значно поступалася перед
католицькою своєю освітою; навіть патрони-українці розуміли, що вони
«знижувалися» до неї. З XV до половини XVI ст. Східня Церква культурно
зубожіла і її література обмежувалася церковно-богослужебними книгамрі та
книжками для побожного читання, а цього було замало для культурно розвиненої
людини. Така людина мусіла звертатися до латинського, польського письменства.
До польсько-латинської школи тяжко було попасти українцеві, а українські школи
стояли низько. Голодне, неосвічене православне духовенство втрачало авторитет в
народі. Відмирала виборність духовенства громадою, її заміняло призначення
патронами.
Дуже характеристичною була ухвала коронаційного сойму 1576 року: не допускати
«простих» людей на вищі церковні посади, бо ці посади православна шляхта
резервувала тільки для себе. Так священики опинилися в стані паріїв.
У боротьбі за піднесення Православної Церкви в XVI ст. виступають собори та
братства.
Першим Обласним Собором XVI ст., постанови якого збереглися, був Віденський,
скликаний митрополитом Йосифом Солтаном у 1508-1509 рр. В ньому брали
участь всі єпископи, сім архиепископів, шість ігуменів, сім протопопів та «чесні
священики».
Собор засудив купівлю катедр та парафій замість соборного обрання і наказав
відлучати від Церкви тих, хто так робить. Єпископів, які висвячували таких
ебезчинників», вирішено позбавляти сан Суворо засуджував Собор священиків-
удівців, які не йшли в пан стир: «всі священики, не маючи жен, не священствують»
«прістець, зргішивши, за свою тільки душу дасть відповідь Богові, її священик
многих соблазнить людей» Багато уваги приділено патронам, що роздавали «хліб
духовний», але Собор у тій справі не міг нічого сутнього добитися, бо патронами
були королі та великі пани. Собор шукав компромісового виходу: намагався
нормувати відносини, вимагав конче благословення єпископів для обраних
патронами священиків і забороняв патронам звільняти їх самовільно.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 



Реферат на тему: Духове життя україни в литовсько-польській добі

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок