Культурно-просвітницька робота серед біженців-поляків з Царства Польського в роки Першої світової війни

Тетяна Лихачова
Культурно-просвітницька робота серед біженців-поляків з Царства Польського в роки Першої світової війни
В наш час біженська проблема, її постановка в попередні роки, а також осмислення і різнобічний аналіз здобувають все більшу значимість у суспільстві. Адже сучасні біженці, які є результатом війн, міжнаціональних конфліктів та інших соціально-економічних потрясінь, практично 100 років по тому багато в чому стикаються з тими ж проблемами, що й поляки в роки Першої світової війни. В той час як зараз допомога їм поставлена на міжнародному і, безсумнівно, більш високому рівні.
Актуальність дослідженню надає і той факт, що незважаючи на постійний інтерес дослідників до вивчення різних проблем, що пов'язані з Першою світовою війною, розширенню кола вивчаємих питань, польські біженці все ще залишаються на периферії історичних досліджень. Відзначимо, що роботи російських авторів з даної проблематики, які з'явилися під час Першої світової війни, носять непрофесійний характер, хоча і спираються на багату джерельну базу [11]. В свою чергу, радянські дослідники переважно зупинялися на участі біженців у революційному русі. Лише в останні два десятиліття проблема біженства стає актуальною. Так, в своїх роботах полякам приділили увагу російські історики А. Ю. Бахтуріна [7] і А. М. Курцев [9], а також вітчизняний дослідник І. Т. Лісевич [10].
Незважаючи на те, що в ПНР польські біженці також розглядалися з позиції їхньої участі у встановленні радянської влади й поширенні прокомуністичних настроїв після повернення в Польщу, вже в ці роки робилися спроби різнобічного вивчення даної проблематики. В свою чергу, монографія І. Спустек [15] є найбільш комплексним дослідженням, що розкриває їх становище у Російській імперії. В наш час вивченням цих питань займаються М. Коженєвский [12] і А. Патек [13; 14].
Для дослідження проблеми авторка залучила різноманітні джерела, частина з яких вводяться в науковий обіг уперше. Серед них опубліковані документи, мемуарна література, періодичні видання та архівні матеріали, до яких входять документи з фондів Центрального державного історичного архіву в м. Києві і Державного архіву Харківської області. Саме останні складають джерельну базу статті [1-5].
Отже, відступ російських військ з західних територій імперії, який розпочався під натиском супротивника навесні 1915 р., призвів до евакуації мешканців цих земель як в добровільному, так і примусовому порядку. Сприяючи масовому переселенню польського населення на схід російське командування керувалося уявленням про те, що супротивник, який потрапляє в спустошену місцевість, повинен зазнавати труднощів у продовольстві й розквартируванні військ [9, с. 101].
Серед армії біженців, що рушила вглиб Російської імперії, були також росіяни (термін того часу «росіяни» мав узагальнене значення і ототожнювався з населенням і великоросійським, і малоросійським, і білоруським), литовці, латиші, болгари, чехи та інші, навіть німці. Однак, як свідчать списки біженців, що їх містять архівні справи, поляки, яки становили 24 % всіх біженців [15, с. 188], за своєю чисельністю поступалися тільки першим. Більшість польських дослідників вважає, що в наслідок цих подій у внутрішніх районах Російської імперії опинилося 600-700 тис. поляків.
Турбота про них стала питанням державної важливості, а її практичне рішення поклали на уряд. З серпня 1915 р. діяв «Закон про забезпечення потреб біженців», що визначав її. В той же час, свій внесок у справу допомоги біженцям прагнула внести більша частина громадських організацій, які вже існували, або були тільки-но створені. Та крім забезпечення матеріальних потреб біженців важливе місце займала культурно-просвітницька робота. При цьому язикове спілкування, навчання, підтримка національних і релігійних традицій стало одним з першочергових завдань національних організацій, що піклувалися про біженців. Серед них найбільш визначну роль відігравали Центральний цивільний комітет (ЦЦК), Польське товариство допомоги жертвам війни (ПТДЖВ) та Рада польських з'їздів.