Головна Головна -> Реферати українською -> Астрономія, авіація, космонавтика -> Склад і масштаби сонячної системи

Склад і масштаби сонячної системи

Назва:
Склад і масштаби сонячної системи
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
5,74 KB
Завантажень:
101
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Склад і масштаби сонячної системи

1. Склад і масштаб Сонячної системи.

Сонячну систему становлять Сонце і планети з їхніми супутниками, що зорі знаходяться незрівнянно далі від нас, ніж планети. Найвіддаленіша від нас з відомих планет - Плутон знаходиться від Землі майже в 40 раз далі, ніж Сонце. Та навіть найближча до Сонця зоря віддалена від нас ще в 7000 раз більше. Цю величезну різницю відстаней до планет і зір слід чітко усвідомити.

Дев'ять великих планет обертаються навколо Сонця по еліпсах (що мало відрізняються від кіл) майже в одній площині, У порядку віддалення від Сонця - це Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон. Крім них, у Сонячній системі безліч малих планет (астероїдів), більшість з яких рухається між орбітами Марса і Юпітера (див. передній форзац). Навколо Сонця обертаються також комети ' - невеликі тіла, оточені обширною оболонкою з розрідженого газу. Більшість з них мають еліптичні орбіти, що виходять за орбіту Плутона. Крім того, навколо Сонця обертається по еліпсах безліч метеорних тіл розміром від піщинки до дрібного астероїда. Разом з астероїдами і кометами вони належать до малих тіл Сонячної системи. Простір між планетами заповнений дуже розрідженим газом і космічним пилом. Його пронизують електромагнітні випромінювання; він є носієм магнітних і гравітаційних полів.

Сонце в 109 раз більше від Землі за діаметром і приблизно в 333 000 раз масивніше від неї. Маса всіх планет становить лише близько 0,1 % маси Сонця, тому воно силою свого тяжіння скеровує рух усіх членів Сонячної системи.

2. Конфігурації планет. Конфігураціями планет називають деякі характерні взаємні розміщення планет, Землі і Сонця.

Насамперед зауважимо, що умови видимості планет із Землі дуже відрізняються для планет внутрішніх (Венера і Меркурій), орбіти яких лежать усередині земної орбіти, і для планет зовнішніх (усі інші).

Внутрішня планета може опинитися між Землею і Сонцем або за Сонцем. У таких положеннях вона невидима, бо губиться в промінні Сонця. Ці положення називаються сполученнями планети із Сонцем. У нижньому сполученні планета найближче до Землі, а у верхньому - найбільш віддалена від нас (мал. 1).

Легко бачити, що кут між напрямами від Землі на Сонце й на внутрішню планету ніколи не перевищує певну величину, залишаючись гострим. Цей граничний кут називається найбільшим віддаленням планети від Сонця. Найбільше віддалення Меркурія становить 28 °, Венери - 48°. Тому внутрішні планети завжди видно поблизу Сонця або ранком у східній стороні неба, або ввечері - у західній. Через близькість Меркурія до Сонця побачити цю планету неозброєним оком удається рідко.

Венера відходить від Сонця на небі на більший кут і буває найяскравішою з усіх зір і планет. Після заходу Сонця вона довше залишається на небі в промінні заграви і навіть на цьому фоні її чітко видно. Так само добре видно Венеру і в промінні ранкової заграви. Легко зрозуміти, шо в південній стороні неба серед ночі ні Меркурія, ні Венеру побачити не можна.

Якщо, проходячи між Землею і Сонцем, Меркурій або Венера проектуються на сонячний диск, то їх тоді видно на ньому як маленькі чорні кружечки. Такі проходження по диску Сонця

під час нижнього сполучення Меркурія і особливо Венери бувають порівняно рідко, не частіше ніж через 7-8 років.

Освітлену Сонцем півкулю внутрішньої планети при різних положеннях її відносно Землі ми бачимо неоднаково (мал. 2). Тому для земних спостерігачів внутрішні планети змінюють свої фази подібно до Місяця. У нижньому сполученні із Сонцем планети повернуті до нас своїм неосвітленим боком і залишаються невидимими. Трохи осторонь від цього положення вони мають вигляд серпа. Із збільшенням кутотовий діаметр її зменшується, а ширина серпа стає дедалі більшою. Коли кут при планеті між напрямами на Сонце і на Землю становить 90 °, ми бачимо рівно половину освітленої півкулі планети. Повністю така планета звернута до нас своєю денною півкулею під час верхнього сполучення. Але тоді вона губиться в сонячному промінні і стає невидимою.

Мал.1. Конфігурація планет

Зовнішні планети можуть знаходитися відносно Землі за Сонцем (у сполученні з ним),як Меркурій і Венера, і тоді вони теж губляться в сонячному промінні. Але вони можуть перебувати й на продовженні прямої лінії Сонце -- Земля, так що Земля при цьому опиняється між планетою і Сонцем. Така конфігурація називається протистоянням. Вона найзручніша для спостережень планети, бо планета в цей час, по-перше, найближче до Землі, по-друге, повернута до неї своєю освітленою півкулею і, по-третє, знаходячись на небі в протилежному Сонцю місці, планета буває у верхній кульмінації близько півночі, тому її довго видно й до, і після півночі.

Моменти конфігурацій планет, умови їх видимості в даному році подано в «Шкільному астрономічному календарі».

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Склад і масштаби сонячної системи

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок