Головна Головна -> Реферати українською -> Дисертації та автореферати -> Скачати реферат на тему: ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА МЕТАФІЗИКА НІМЕЦЬКОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ МІСТИКИ

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА МЕТАФІЗИКА НІМЕЦЬКОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ МІСТИКИ / сторінка 10

Назва:
ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА МЕТАФІЗИКА НІМЕЦЬКОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ МІСТИКИ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
41,72 KB
Завантажень:
486
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26 

Другий розділ “Ідейно-теоретичні джерела формування німецької середньовічної містики” присвячений експлікації містичної компоненти європейського філософського контексту античного й середньовічного періодів, що є концептуальним підґрунтям німецької середньовічної містики. У підрозділі 2.1 “Експлікація концептуально-ідейного підґрунтя німецької середньовічної містики в контексті філософського масиву античності” аналізується вчення Геракліта (Логос) і стоїків (Пневма) про вогняне начало як активний принцип, що творить, чому протиставляється пасивність матерії. Ця ідея знаходить розвиток у провідному понятті німецьких містиків - “жаринка” у вигляді вогненно-субстанційної основи людської душі, через обпалення якої й можливе злиття з Богом або Богонародження, аналогічне поверненню до вогняної першопричини у стоїків.
Автор виявляє близькість вчення Платона до філософської системи німецьких богословів, що зосередилася у фундаментальному понятті онтології античного мислителя – істинного буття. Найбільш значущими для розвитку вчення німецьких містиків виявилося платонівське трактування ідеї Блага як вищого в ієрархії ідей, як надсутнісне поняття, що перегукується з образом Божественності у німецьких середньовічних містиків як невизначеної нероздільної основи, як стан чистого дотринитарного буття. Дисертант доводить ідею втілення аристотелівської психології у вченні німецьких середньовічних містиків. Так само, як і Аристотель у питанні про співвідношення душі й тіла, Екхарт стверджує, що душа - це “елементарна форма тіла”. Але якщо у Аристотеля душею володіють всі істоти: рослини, тварини, люди і їхні душі відрізняються відповідно до свого ієрархічного положення можливостями росту, відчуття й міркування, то в Екхарта душею володіє тільки людина, при цьому душа Божественна. І.Екхарт, і особливо І. Таулер розділяють сили душі на зовнішні й внутрішні, на основі чого базуються онтологічні підстави вчення німецьких містиків про внутрішню й зовнішню людину. Зовнішні сили людини представлені Екхартом відповідно до уявлень Аристотеля.
Синтезувавши основні ідеї вчення Платона й Аристотеля, неоплатонізм став ідейно-концептуальною основою як середньовічної патристики, так метафізики німецької містики пізнього середньовіччя. Екхарт і його послідовники, використовуючи вплив неоплатоників, втілили ідейні концепти теософської метафізики у вигляді містико-рефлексивного синтезу. “Єдине” неоплатоніків самопізнає себе в “сутнісному небутті”, у здійсненні “мислимого” через можливість думки про себе. Так “сутнісне небуття” Платона в неоплатонізмі стає умовою іпостасного розгортання. Трансцендентно-іманентна дуальність Єдиного є метафізичною підставою містичного акту як адекватної Божественної досконалості форми усвідомлення сутнісного. Традиційна неоплатонівська тріада “Єдине-Розум-Душа” є теоретичним джерелом тринітарної єдності у вченні Екхарта. Єдине як трансцендентно-іманентна праоснова, скоріше ближче до розуміння Божественності, а не Бога-Отця - першої іпостасі християнської Трійці, як це прийнято тлумачити у відповідності з рефлексивною метафізикою схоластики.
Підрозділ 2.2 “Значення апофатизму християнського неоплатонізму для формування діалектичного концепту німецької середньовічної містики” присвячений дослідженню неоплатонічній православно-християнській традиції. Так особливий вплив, за ствердженням автора, на розвиток містичного вчення німецьких богословів XIV століття мав апофатизм Діонісія-Ареопагіта, що йде глибше в абсолютизацію заперечення, ніж апофатизм античних неоплатоніків. Майстер Екхарт, переймаючи принцип апофатичного богослов'я в Ареопагіта трактує Божественність як “вічну таємницю”. Практично весь містичний принцип осягнення цієї таємниці сполучений із запереченням усього того, що таємниці не належить, що існує явно, відкриваючись у почуттєвому або умоглядному досвіді. У Дионісія апофатизм приходить до крайніх форм, що не допускають абсолютизації ні Єдиного, ні Єдності, доходячи до повного й остаточного “Ні”.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26 



Реферат на тему: ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА МЕТАФІЗИКА НІМЕЦЬКОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ МІСТИКИ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок