Головна Головна -> Реферати українською -> Дисертації та автореферати -> реферат на тему: Становлення та функціонування системи соціального забезпечення в Українській РСР в 1920–30-х рр.: історичний аспект

Становлення та функціонування системи соціального забезпечення в Українській РСР в 1920–30-х рр.: історичний аспект / сторінка 17

Назва:
Становлення та функціонування системи соціального забезпечення в Українській РСР в 1920–30-х рр.: історичний аспект
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
33,94 KB
Завантажень:
18
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 
Наркомсоцзабез України в досліджений період очолювали етнічні росіяни;–
чергова реорганізація системи соціального забезпечення була викликана політико-економічними принципами так званої соціалістичної реконструкції народного господарства, здійснення якої унеможливило повноцінне функціонування НКСЗ УРСР і фактично руйнувало оптимізацію форм державної та громадської соціальної допомоги, вибудованих за роки непу. У 30-х рр. співіснували міська та районна інспекції собезу з групами “відповідальних виконавців”, а на селі діяли “культурно-соціальні секції” сільських рад. Система виявилася функціонально розбалансованою, позаяк місцеві органи собезу виконували рішення переважно місцевих виконавчих структур. Вукопінсоюз перетворився на структуру виробничих підприємств, а реорганізація СТВ на каси взаємодопомоги колгоспного селянства деформували сам інститут і принцип функціонування громадських організацій. Їх використовували для мобілізації коштів у фонд індустріалізації, для розвитку матеріального виробництва;–
формування системи державного соціального страхування стосувалося забезпечення та оздоровлення робітників промислових підприємств, які втратили працездатність. Органи соцстраху діяли при НКСЗ України протягом першої половини 20-х рр., а згодом при Наркомпраці до 1933 р., позаяк після реорганізації Наркомату функції соцстраху перебрали профспілки;–
радянська держава скасувала становий принцип призначення пенсій, котрий існував до 1917 р., а натомість запровадила соціально-класовий. Дореволюційні пенсіонери, за деяким винятком, цуралися переоформлення пенсій, уникаючи легалізації їхнього соціального походження. Проголошення рівного права усіх громадян на одержання пенсій не стосувалося колишніх жандармів, поліцейських, духівництва. Зменшення категорій “соціально опікуваних” означало фінансову неспроможність держави здійснити повноцінне соціальне забезпечення, продеклароване у 1919 р. Право на одержання пенсій і реальне пенсійне забезпечення не співпадали;–
статус радянського пенсіонера мав політико-правове та суспільно-громадянське значення, особливо для службовців. Призначення пенсії засвідчувало благонадійність особи, суспільне визнання її заслуг, встановлення соціально-класового становища. Розмір пенсії був символічним, основну форму пенсійного забезпечення впродовж 1919–1925 рр. становили продпайок та разова допомога. До пріоритетної групи масового забезпечення входили інваліди воєн та родини червоноармійців, до елітної належали представники партійно-радянської номенклатури. Забезпечення родин червоноармійців продуктово-грошовим пайком було зумовлено необхідністю зміцнення дисципліни та стабільності рядового складу РСЧА, переважну частину якого становила селянська молодь. Офіцери царської армії мали право на пенсію, якщо вони служили в РСЧА. Матеріально-побутова допомога родинам червоноармійців, “жертвам контрреволюції”, біженцям, пограбованим носила соціально-політичне спрямування, з метою нормалізації та стабілізації напруженої суспільної ситуації, а не реальне соціальне забезпечення сотень тисяч людей, які втратили майно, житло;–
персональне призначення пенсій, яке почали запроваджувати у 1920 р., стосувалось соціально-професійних груп: учених, інженерів, акторів, музикантів, які мали заслуги перед суспільством та республікою, що дозволяло їм одержувати тимчасові “підвищені пенсії” або “довічні”. У 1925 р. з’явилася категорія “персональних пенсіонерів”. Положення про персональні пенсії встановило два основних види пенсій – республіканського та місцевого значення, які призначалися працівникам партійно-радянської номенклатури та діячам культури. Окремими пенсіями забезпечувалися науково-педагогічні працівники та червоні партизани.
Формування системи пенсійного забезпечення в УСРР відбувалося впродовж 1919–1938 рр. Цей період логічно та історично можна поділити на три етапи: “воєнного комунізму”, непу, що вирізнявся відносним економічним лібералізмом, а також сталінської модернізації з функціонуванням політичної системи тоталітарного типу.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 



Реферат на тему: Становлення та функціонування системи соціального забезпечення в Українській РСР в 1920–30-х рр.: історичний аспект

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок