Головна Головна -> Реферати українською -> Дисертації та автореферати -> Українською реферат: Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)

Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект) / сторінка 12

Назва:
Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
30,32 KB
Завантажень:
18
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 
.. (М.Самійленко); Хата, хатуся, хатинонька, / Хата Стріхівна, ой (І. Драч); Ну ж бо й Ніч, ох, злодійська Ніч! / Без ножа і пістолета роздягає поетів, / королів, домотканих акторів (Б. Олійник).
Відапелятивні антропоніми становлять значний пласт оказіонально-поетичної пропріальної лексики і виступають у поетичній мові: а) засобом вираження світоглядно-творчих, ідейних настанов автора, його системи цінностей; б) філософсько-символічним узагальненням ідей твору; в) критерієм оцінки (переважно позитивної) об’єкта зображення. При цьому онімізовані антрополексеми можуть мати узагальнене значення чи виражати певний статус людини: Постій і подумай, Людино, / Про вічність і суєтну мить (М.Нехода); Дар вічний суджено Майстрам – / їм пишеться, як дишеться ... (В. Корж). Таким же чином можуть іменуватися й персонажі творів мистецтва: Нема в Рабів [про скульптуру Мікеланджело] облич, лишень тіла ... (Д. Павличко).
Власна назва в художньому тексті стає не просто знаком певного об’єкта, а й засобом його характеристики, оцінки з прозорою етимологією: Ми – репані жителі Хохландії, / ми – хохли з обвислими вусами (В. Голобородько). Там, де походили ми, – / яблуками спілими / гнеться-нагинається / зелен-сад / сонцю усміхається місто Сонцеград (В. Коломієць).
Для вираження емоційного ставлення мовця (ліричного героя) до об’єкта іменування в поетичній мові використовуються варіанти онімів із суфіксами суб’єктивної оцінки: демінутивними, гіпокористичними чи, навпаки, пейоративними: Як тій дитині зватися Богданком, / Коли епоха зветься НТР? (Л. Костенко); Вкраїнонько! Гуде твоє багаття ... (В. Симоненко); Там, у небі, її (Либідь) не дістане Кощій-Кощерище ... (Є. Гуцало).
У четвертій частині другого розділу – „Синтаксична поетика оніма” – зроблено аналіз функціонування поетонімів у ролі вокатива (звертання), а також у складі таких синтаксичних фігур, як анафора, епіфора тощо – з метою виявити можливості власних назв щодо організації, упорядкування вислову, підсилення його естетичного впливу.
Одним із найвиразніших засобів поетичної образності, що включає власні назви, можна назвати звертання – слово чи словосполучення у формі кличного відмінка, яке називає особу чи предмет, до яких звернена мова.
Відповідно до того, якими власними назвами виражені звертання, вони поділені на такі групи: 1) антропонімічні: Як тобі ведеться там, Василю Симоненку? / Під землею, під ріллею – там ... (І. Драч); 2) теонімічні: Ще треба терпіти і марне клясти. / Лиш ти мене, Господи-Боже, прости! (В. Стус); 3) топонімічні: Скажи мені, Дніпре, під вічності вітром / ти все пам’ятаєш? Повідай мені (С. Йовенко); 4) астронімічні: О Зоре, вийти дневі накажи ... (Ю. Буряк); 5) ідеонімічні: Чолом, Софіє! Над тобою – / фанфара сонця золота (В.Коломієць); 6) звертання з онімізованими апелятивами: Свавільний Часе! Годі, не дурмань! Кому й навіщо біг несамовитий? (М. Самійленко).
За художньо-стилістичною роллю в поетичному тексті ономастичні звертання можна поділити на звертання-характеристики: Ваша світлість Любов, Ваша святість Кохання, / Мати Божа душі – найсвятіш не було! (А.Таран); Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду ... (Л. Костенко) і звертання-номінації: До твоїх, Камчатко, небокраїв / я думками лину в дальню путь ... (І. Гончаренко).
Власні назви у складі стилістичних фігур, що мають своєрідну побудову, увиразнюються, набувають більшої значимості, експлікують ті конотації, які в інших контекстуальних умовах були „прихованими” від сприйняття; так само стилістичні фігури під впливом семантики поетонімів, їх звукової форми і морфемної будови набувають відповідного значення й експресивності в системі цілого поетичного твору.
Власна назва може виступати складником ампліфікації – нагнітання у фразі однотипних мовних одиниць для підсилення висловленої думки. За допомогою цього прийому в контексті поєднуються оніми, денотати яких мають спільні чи близькі ознаки, характеристики: не вір газетам / сьогорічна / Шевченківська нагорода / поза всякими сумнівами / випала / Чорноволові і Дзюбі / Стасів і Шабатурі / Сверстюку і Стусові / Світличному і Чубаєві (І.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 



Реферат на тему: Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок