Головна Головна -> Реферати українською -> Дисертації та автореферати -> реферат українською мовою: Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)

Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект) / сторінка 13

Назва:
Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
30,32 KB
Завантажень:
18
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 
Калинець); Давайте багато на себе візьмемо – / За себе / І тих, що упали вдосвіта / На чорні поля під Курськами й Вязьмами. / На камені Керчі та Феодосії (В. Коротич).
Власні назви виступають і компонентами фігур синтаксичної симетрії (повтору, анафори й епіфори), які увиразнюють семантичні зв’язки і відношення між компонентами висловлення, формують інтонацію вірша. Ономастичні повтори сприяють зосередженню уваги на об’єкті зображення, підкреслюють його особливості, підсилюють емоції, настрій ліричного героя: І якщо хтось до тебе йде ночами – / то я. / В твої окопи. В першу світову. / І звати мене лагідно Меланія. / <... Меланія, Меланія, Меланія ... / У снах минулих білий цвіт кохання (Н. Віргуш). Більш упорядкованими синтаксично є види повтору: анафора – розташування мовних елементів на початку речень чи віршових рядків – та епіфора – у кінці рядків: Русь, о Русь! / Мечами ти хрестилась / У кривавій віковій борні. / Русь, о Русь! / В огні ти народилась, / Падала, підводилась в огні (П.Дорошко); ... Там, на Балканах, / Гори в туманах, / Там, на Балканах, / Гайдук у ранах – / Там, на Балканах... / ... А як вертала – / Горять руїни. / Чужі кокарди. Чужі країни. / Впізнала вбитих ... / Бо – з України. / Всі з України (Р. Лубківський).
Високий виразовий потенціал для відтворення глибини естетичного напруження мають стилістичні фігури, що ґрунтуються на антонімічних відношеннях між поняттями, – антитеза й оксиморон. Часто в ролі антонімів виступають поетоніми, що конотують семантику морально-етичного спрямування, яка має полярну оцінність “добре” – “погано”: Христос не знаю може де і є / Зате в очах рябіє від Пілатів (Л. Костенко).
Інший художній прийом, що базується на семантичній несумісності слів, взаємовиключності понять, – оксиморон – поєднанням контрастних за значенням слів утворює нове поняття, наприклад, на основі логічно-часових зміщень: не чують подзвін люди посторонні / нема і думки / про кінець століть / <... у іншім вимірі ще стрінуться / з бідою / де все не так / де все не те ... / де снігові замети на Великдень / де квіт вишневий на Різдво ... (Ю.Завгородній).
На основі проведеного дослідження зроблено такі загальні висновки:
Як засвідчує поетичний ономастикон II половини XX століття, переважна більшість уживаних у досліджуваних текстах власних назв є узуальними, представленими антропонімами, що включають імена реальних осіб (історичні імена), потенційно реальних і вигаданих осіб (міфоніми, іменування персонажів мистецьких творів), топонімами, що охоплюють національні і світові хороніми, гідроніми, ойконіми, урбаноніми й омоніми; ці дві великі групи поетичного ономастикону виконують роль ідентифікації, адресації, характеризації, оцінки суб’єкта і топосу в поетичному тексті.
Інші групи власних назв – хрематоніми, хрононіми, космоніми, окремі міфоніми (агіоніми, демононіми) є менш частотними, займають периферійну частину онімного простору.
Суспільно-історичними змінами, що відбуваються в Україні ІІ пол. ХХ ст., а відтак і змінами у способі відбиття світу у художньому мисленні, зумовлене те, що умови традиційного семантичного освоєння лексики (у тому числі й онімної) стають менш категоричними, більш вільними і різноманітними, що найвиразніше виявляється в оказіональному, тропеїчному використанні власних назв, особливо у ролі метафори, порівняння, в культивуванні різних фонічних засобів, як, наприклад, паронімічна атракція, котрі є важливим чинником введення онімного слова в загальнотекстову структуру.
Незважаючи на те, що такі явища порушень категоріальних меж, як взаємоперехідність між апелятивною і онімною лексикою, множинна форма онімів, є породженням загальномовної системи, проте найбільш повно реалізуються вони саме у художньому контексті. У поетичній творчості досліджуваного періоду ці явища виявляються особливо активно. Зміщення у морфологічній і лексико-семантичній сферах зумовлюють відповідні зміщення у сфері стилістичній: слово набуває нової чи вже відомої або більш виразно окресленої оцінності, емотивності, експресивності.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 



Реферат на тему: Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок