Головна Головна -> Реферати українською -> Дисертації та автореферати -> реферат на тему: Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)

Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект) / сторінка 3

Назва:
Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
30,32 KB
Завантажень:
18
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 
ХХ ст.
У першій частині розділу – „Власна назва як об’єкт вивчення літературної (поетичної) ономастики” – йдеться про особливості поетоніма як об’єкта дослідження. В основі його семантики лежить значення власної назви, що включає мовну, мовленнєву та енциклопедичну (екстралінгвальну) інформацію (О. Суперанська), з яких остання є більш значимою і відбиває культурно-історичний, естетичний, морально- і соціально-оцінний компоненти. Значення ж оніма у художній літературі зумовлюється специфікою умов його вживання. Особливостями семантики поетоніма визначено: а) відповідність змістовій та інформативній внутрішній сутності поіменованого; б) „віртуальність” його як компонента „віртуальної реальності” художнього тексту; в) контекстуальну конотативність оніма; г) фоносимволічний аспект семантики, здебільшого в поезії (В. Калінкін).
Тому, крім основної, мовної, функції (номінативно-диференійної, ідентифікаційної та дейктичної), онім виконує ще й додаткові – характеристичну, темпоральну, локальну, ідеологічну, культурно-історичну, емоційно-оцінну й соціально-оцінну (О. Фонякова), естетичну, алюзивну, символічну, експресивну (В. Калінкін). Загалом же власна назва у художньому тексті поліфункціональна: можна сказати, що, поєднуючи основні мовні функції і специфічні стилістичні, поетонім відзначається індивідуалізаційними особливостями в кожному конкретному випадку художнього ономавжитку.
Оскільки поетична мова характеризується емоційністю, медитативністю, образністю, семантичною ускладненістю тощо, це відбивається і на способах освоєння пропріальної лексики. У поетичному тексті надзвичайно широка свобода ономавжитку, що виявляється у фонетичному обігруванні власних назв та актуалізації їхньої внутрішньої форми, у семантичній трансформації (тропеїзації, символізації) поетонімів, оказіональному словотворенні, включенні онімів у локально-темпоральні відношення та ін.
У частині другій першого розділу – „Онімний простір української поезії ІІ пол. ХХ століття” аналізується ономастикон поетичних текстів розгляданого періоду.
Ономастичний (онімний) простір мови визначається як сукупність усіх власних назв (реальних і вигаданих) і являє собою відкриту систему, яка постійно оновлюється.
Онімний простір художнього твору: а) це завершена, але не замкнута система; б) вона фрагментарна щодо відтворених у тексті об’єктів художньої картини світу; в) має велику кількість функцій, основна серед яких – характеристична; г) формується на основі естетичної мети і з урахуванням відповідності художнім завданням твору, взаємовпливу літературного тексту й онімії, компетентності читача (В. Калінкін).
Онімний простір художнього тексту становить структурну єдність з ієрархічною підпорядкованістю одиниць, і ця структура залежить від функціонального спрямування художнього твору, авторського задуму, ідіостилю, жанру твору. Ядерною частиною в системі онімного простору можна назвати антропонімію, другий пласт утворює топонімія, інші ж розряди онімів становлять фонову його частину.
Антропоніми, утворюючи центральну частину онімного простору поетичного дискурсу, несуть найбільше смислове й емоційне навантаження, не стільки іменують (як у прозі), скільки служать вираженням об’єктів оцінки чи апелювання, а також засобами характеристики інших об’єктів. В українських поетичних творах ІІ пол. ХХ ст. ця група онімної лексики надзвичайно багата завдяки широкому спектру тематики і проблематики віршів, оригінальних творчих пошуків авторів.
Антропонімікон досліджуваних творів можна поділити на імена реальних та імена вигаданих (чи гіпотетичних) носіїв. До реальних належать імена відомих письменників, митців, учених і мислителів, історичних діячів, особові імена людей; до вигаданих – імена літературних персонажів і міфоантропоніми, що включають імена персонажів міфів і казок, біблійні антропоніми, відапелятивні імена персоніфікованих істот.
Найуживанішими є антропоніми на позначення визначних історичних осіб – митців, мислителів, громадських діячів тощо.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 



Реферат на тему: Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок