Головна Головна -> Реферати українською -> Дисертації та автореферати -> реферат українською: Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)

Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект) / сторінка 5

Назва:
Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
30,32 KB
Завантажень:
18
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 
Нехода); О люди, волю бережіть, / Бо ще не знищено кайдани / І сниться нелюдам Майданек (І. Муратов).
Власні назви міських об’єктів (урбаноніми) є важливими штрихами у змалюванні „портрета” міста: Умань! Добра ласкава Умань. / Хмари в небі – мов сива шаль. / Я люблю у Софіївці думать, / Із минулого знявши вуаль (В. Симоненко).
Із групи оронімів найчастіше вживаються назви гір і гірських вершин; як і інші топоніми, вони виконують роль територіальних чи національних орієнтирів або ж уособлюють загальнолюдські поняття, ідеї, цінності: Ти знаєш, мені не байдуже – / Карпати чи Каракорум (Д. Павличко); Не веди нас світе , на Голгофу, / не зчиняй кривавий сабантуй. / Відведи трагічну катастрофу, / людство від погибелі врятуй (Д.Луценко).
Інші групи поетонімів української поетичної мови, які у роботі названо фоновими, мають другорядне значення у структурно-семантичній організації поетичного твору. Сюди належать міфоніми, астроніми й космоніми, ідеоніми, хрематоніми, хрононіми та інші.
Міфоніми – власні назви вигаданих об’єктів різних сфер онімного простору в міфах і казках – включають міфоантропоніми, міфотопоніми, міфозооніми, міфоперсоніми і теоніми, а також демононіми. Теоніми – назви богів і божеств – умовно поділено на монотеїстичні (у тому числі християнські) і політеїстичні (язичницькі). Християнські теоніми традиційно служать для вираження головних морально-етичних цінностей християнства – любові, милосердя, самопожертви: Господи! Благослови на віру, / Силу дай на прощу і на злет! (Г. Хмільовська); неодмінно прийдеш / як приходить Месія / одвічно жаданий / і тому раптовий / котрого й пізнати несила (Ю. Завгородній).
Близькими до теонімів є агіоніми (імена святих), оскільки сюди входять також імена вищих духовних істот – ангелів, і ці оніми характеризуються сакральністю, як і теоніми. Агіоніми, залежно від сутності номінованого, виражають відповідні якості, ознаки, надають поетичному тексту емоційного відтінку піднесеності: Матір Божа, заступись, єдина, / за дітей моїх (Н. Віргуш); Рубець упоперек рубця, / як хрест Георгія святого, / мечем вкраїнського Юра / на згубу і онову (Ю. Завгородній).
Язичницькі теоніми, як невід’ємний елемент первісних релігій, мають у семантиці багатовікові світоглядно-культурні нашарування, своєрідні для кожного етносу, тому часто стають необхідним компонентом поетичного тексту, виразним образно-естетичним засобом. Слов’янські теоніми в українській поезії втілюють світоглядно-культурні орієнтири українського народу: Були боги – Перун, Дажбог, Ярило, / Тож поклонялись сонцю і громам, / Стрибогові, що напинав вітрило, / І Волосу, що любий пастухам. / Бог сонця Хорс вважавсь великим богом, / Тому стояв завжди при Перуні, / Сварог же із небесним всім чертогом, / Той надихав волхвів і чаклунів (Л. Забашта).
Імена античних богів, які широко використовувалися в українській літературі попередніх періодів, і в українській поезії ІІ половини ХХ століття не втратили своєї значущості, хоч нерідко набувають переосмислення, більшої символізації, у деяких випадках стають еталонними щодо певних ознак їх носіїв, а також виступають як алегоричні образи, уособлюючи ту стихію чи сферу життя, якою опікується божество: Ви уманські дівчата не гірші нічим од Венери, / а вона ж цілий світ потряса (В. Симоненко); Дволикий Янус – кожне людське горе (В. Стус); Я Шекспір присягнув служити Мельпомені / У всі мені відведені віки (М. Негода).
Язичницькі теоніми з інших міфологічних культур теж стали надбанням української поетичної ономастики: ... світ ненаситний, як Один ... (І. Римарук); В Сибір людей зганяв роками Сталін ... / Як Шіва, плів шістьма руками / Навколо таборів дроти (Д.Павличко); ... бог Анубіс – тіней сподівання, / немов шакал, вичікує своє (Н. Віргуш).
Онімною групою, близькою до теонімів, є демононіми – власні назви демонів (нижчих і злих божеств). У поетичних творах досліджуваного періоду переважають демононіми біблійного походження: це імена колишніх ангелів, які повстали проти Бога і зайняли антагоністичну до нього позицію.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 



Реферат на тему: Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок