Головна Головна -> Реферати українською -> Дисертації та автореферати -> Скачати безкоштовно: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII – XVIII ст.: еволюція взаємовідносин

Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII – XVIII ст.: еволюція взаємовідносин / сторінка 7

Назва:
Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII – XVIII ст.: еволюція взаємовідносин
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
22,87 KB
Завантажень:
28
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 
Відомості цих джерел уривчасті, неповні й нерідко суб’єктивні, проте водночас вони містять факти, які відсутні в актових матеріалах. Для XVIІI ст. збереглися цінні свідчення очевидців: князя Мишецького, який перебував на Січі у 1736 – 1740 рр., та ченця Полтавського монастиря Яценка-Зеленського Эварницкий Д.И. Две поездки в Запорожскую Сечь Яценко-Зеленского, монаха Полтавского монастыря, в 1750-1751 г. – Екатеринослав, 1915..
Для дослідження релігійності запорожців особливої ваги набувають поменники (синодики) монастирів, насамперед, київських. Синодик Нехворощанської обителі був оприлюднений Д.І. Яворницьким. На початку ХХ ст. були опублікованні поменники Києво-Печерської лаври (XV – XVI ст.) та Михайлівського Золотоверхого монастиря (XVІI ст.). Решта поменників зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Несподіваним відкриттям було віднайдення кількох лаврських синодиків у фондах Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Значення внутрішньої інформації поменників зростає через брак документів XVІІ ст. Козаки представлені в синодиках у загальному контексті, що дозволяє робити висновки про спільне й відмінне в їх релігійній свідомості в порівнянні з іншими соціальними групами.
У другому розділі “Військо Запорозьке Низове як парафія Києво-Межигірського монастиря” досліджуються історія підпорядкування ВЗН духовній владі Межигір’я та сфери діяльності межигірських ченців на Запорожжі.
Насамперед аналізуються умови отримання Межигірським монастирем патріаршої ставропігії. Детальний аналіз актових матеріалів показує, що монастир протягом XVII – XVIII ст. неодноразово змінював свій статус у Київській митрополії. Під тиском різних обставин обитель кілька разів отримувала права ставропігії: 1) з 1610 р. до 1626 р.; 2) з 1687 р. до 1703 р.; 3) з 1709 р. до 1786 р. Протягом XVIII ст. ставропігія Межигірської обителі поступово нівелюється до лише титулу архімандрита. Відтак, ставропігійний статус монастиря не може бути першопричиною обрання його низовими козаками, як “свого”. Ця теза виникла у ХІХ ст. і побутує нині в козакознавчій літературі. Співвідношення ставропігії й запорозького обрання має зворотню залежність: друге надання ставропігії у 1687—1688 рр. стало наслідком позиції, яку обстоювали запорожці (бажання бути під опікою саме Межигірського монастиря). Існував комплекс причин особливого ставлення низових козаків до Межигір’я. Головну роль відіграло географічне положення обителі – поблизу Києва, підтримка повсталих запорожців у 1630 і 1638 рр., персональні зв’язки і особисті якості ігумена Феодосія Васковського.
Остаточно схема опіки січової парафії сформувалася в часи Нової Січі. Зробивши землі Війська Запорозького своєю парафією Межигірський монастир підвищив свій авторитет, а також отримав нове джерело матеріальних надходжень (від добровільних внесків мешканців Запорожжя та угідь Самарського монастиря). Душпастирська та адміністративна діяльність межигірців на території Нової Січі здійснювалася через відряджуваних на певний термін монахів, діяльність яких координували начальник січових церков та начальник приписного Самарського монастиря. Матеріальне забезпечення ієромонахів здійснювалося за рахунок Війська (плата за відправлення церковних служб, військове жалування для начальника січових церков, продаж воскових свічок, збирання подаянь). Окрім військового жалування, решта джерел прибутків були звичною повсякденною практикою тогочасної Гетьманщини і Слобожанщини.
Начальники січових церков одночасно були настоятелями січової Покровської церкви і надсилалися терміном на один-два роки. Кількість межигірців на території ВЗН поступово зростає, оскільки монахів починають розсилати в похідні церкви та військові команди (під час війни 1768 – 74 рр.). Начальнику січових церков підпорядковувалось п’ять похідних церков (в Микитиному, Вербовому, Омеловому, Гарді, Кальміусі).

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 



Реферат на тему: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII – XVIII ст.: еволюція взаємовідносин

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок