Головна Головна -> Реферати українською -> Дисертації та автореферати -> Безкоштовно реферат скачати: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII – XVIII ст.: еволюція взаємовідносин

Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII – XVIII ст.: еволюція взаємовідносин / сторінка 9

Назва:
Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII – XVIII ст.: еволюція взаємовідносин
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
22,87 KB
Завантажень:
28
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 
Дорога на Січ тривала три-чотири тижні. Ченці вирушали на Запорожжя, як правило навесні (щоб потрапити до Великодня), або восени (до свята Покрови). Зимою (на Різдво) на Січі збиралися монахи-прохачі, які залишилися зимувати на Запорожжі. Пересуванню ченців заважали російсько-турецькі війни 1739 – 1740 рр, 1768 – 1774 рр. та заборонні накази під час епідемій чуми, які траплялися майже щороку.
Основними жертводавцями були прості запорожці та посполите населення ВЗН. Суми пожертв були різними, але в основному складали 5 і 10 коп. Вдала поїздка на Запорожжя могла означати підвищення, призначення до виконання більш престижних послушань. Сума збору могла бути різною, але при мінімумі витрат, так чи інакше поліпшувала матеріальне становище київських обителей. Водночас, запорозькі козаки протягом XVII – XVIII ст. здійснювали паломництва до київських святинь. В першій половині XVII ст. козаки безперешкодно приїздили до Києва, але після смерті Богдана Хмельницького і до часів Нової Січі проти присутності запорожців на волості діяли різноманітні заборонні накази. Перманентні війни і політика ізоляціонізму щодо Січі зумовили те, що низовики стали рідше потрапляти до Києва взагалі, і як паломники зокрема.
У часи Нової Січі запорожці, які їхали на прощу до Києва, повинні були мати паспорт, в якому були вказані ім’я пред’явника, пункт призначення і строк дії документа. В Київ запорожці-прочани вирушали влітку. Варто відзначити, що значну частку низовиків-прочан складали колишні кошові, судді, писарі і курінні отамани. Бідніші низовики могли поїхати на богомолля до рідних місць або найближчих монастирів, зокрема Самарського Миколаївського та Нехворощанського Успенського. В синодику Нехворощанської обителі більшість поминань складають імена січовиків.
Постриг козаків у монахи, як представників служилого стану, обмежувався у XVIII ст. духовним законодавством. Наприклад, у “козацькому” Межигірському монастирі за дев’ять років (1765 – 1773 рр.) з 47 пострижеників лише троє були запорожцями. В решті київських монастирів також було мало пострижеників-козаків. Водночас, практикувалося несення запорожцями монастирських послушань (переважно, фізичних) протягом певного строку без постригу. Отже, серед запорожців, навіть старих, не було усталеної традиції вирушати до Межигірського монастиря доживати свого віку, як це стверджували історики козацтва ХІХ ст.
Аналіз текстів тринадцяти синодиків київських монастирів дозволяє встановити, що візія історичного процесу Давня Русь – Велике князівство Литовське – українські православні княжата – Московське царство чітко простежується в XVII ст. і з певними корективами переходить у XVIIІ ст. В синодиках Печерського, Михайлівського Золотоверхого, Миколо-Пустинського монастирів майже цілком ігноруються українські гетьмани – духовенство не знайшло їм “місця” в історичному процесі. Певне виділення козацького стану перед іншими є тільки у межигірських та деякою мірою софійському поменниках (виділені роди гетьманів). Записи родів козаків і старшини присутні більшою чи меншою мірою в усіх виявлених синодиках київських монастирів. У другій половині XVII ст. стає все більш очевидним і досить різким поділ Війська Запорозького, а відтак і козаків на городових та низових (з’являються поминання козаків із зазначенням куренів з яких походять, чого раніше майже не було). Згідно кількісних показників записів синодиків, найбільшою шаною у запорозьких (низових) козаків у другій половині XVII – XVIII ст. користувалися Миколаївські Межигірський (у ньому був храм Св. Миколая) та Слупський Пустинський (мав чудотворну ікону Св. Миколая) монастирі. Це є прямим свідченням поширеності серед запорожців культу Св.Миколая, який був покровителем рибалок та мореплавців. Поминання запорожців майже відсутні (всього кілька поодиноких записів) у синодиках Печерського, Михайлівського Золотоверхого, Софійського монастирів. Загалом, кількісні показники наочно корегують твердження істориків ХІХ ст.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 



Реферат на тему: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII – XVIII ст.: еволюція взаємовідносин

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок