Головна Головна -> Реферати українською -> Дисертації та автореферати -> Українською мовою реферат: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИПРАВНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ В УКРАЇНІ (XIX-ПОЧАТОК XX СТ.)

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИПРАВНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ В УКРАЇНІ (XIX-ПОЧАТОК XX СТ.) / сторінка 14

Назва:
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИПРАВНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ В УКРАЇНІ (XIX-ПОЧАТОК XX СТ.)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
43,71 KB
Завантажень:
104
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28 
У той же час характер реабілітаційної діяльності зарубіжних виправно-виховних закладів, окрім спільних рис, мав і такі особливості, які зумовлювалися національною своєрідністю, географічними відмінностями та чинним кримінальним законодавством кожної з цих країн. Найбільш зразковими серед них були: в Англії – притулки Т. Бернардо, азілії капітана Брентона, колонії „Паркхорст”, „Редхілл-Саррей”, „Степней Хаус”, Ільфордська; у Франції – колонія „Рокетт”, „Центральний виховний і робітничий заклад” у Мельоні, колонія в Бордо, колонія „Меттре”; у Німеччині – „Прядильний будинок” у Нюрнберзі, колонії „Ам-Урбан”, „Рауше Хаус”, „Хагенау”, „Золінген”; в Америці – „Республіка молоді” В. Джорджа, „Будинки для хлопчиків-продавців газет”. До того ж, Німеччину можна вважати піонером у запровадженні з 1547 р. мережі сирітських будинків, а з 1859 р. – лісових шкіл, серед яких усесвітнє визнання здобула Шарлоттенбурзька лісова школа (1904 р.).
Виявлено, що в окремих західноєвропейських країнах (Австро-Угорщина, Норвегія, Данія, Швеція) перевага надавалася приватним і невеликим (за кількістю вихованців) виправно-виховним закладам, у той час, як у Бельгії функціонували лише заклади державної власності. Якщо в Португалії був лише 1 виправно-виховний заклад, то в Голландії мали місце 3 землеробські колонії та 270 притулків. Це пояснювалося регіональною специфікою організації реабілітаційної роботи з окремими категоріями „важких у виховному розумінні” дітей, наприклад: існуванням у Данії амбулаторних шкіл, запровадженням у Швеції соціального інституту “дитячих педелів”, підсиленою увагою у Швейцарії до порушень психосоматичного здоров’я підростаючого покоління.
У ході системно-генетичного аналізу історико-педагогічної літератури встановлено, що провідну роль у генезисі зарубіжних виправно-виховних закладів відігравали благодійні організації й товариства, а також відомі на той час громадські діячі Бекер, Т. Бернардо, капітан Брентон, Гіль, Гуссель, М. Карпентер, лорд Нортон, С. Тернер, лорд Шефсбері (Англія), абат Арну, граф Гаспарен, Ф. Демец, Б. де Куртейль, Ф. Марбо, маркіз д’ Оссонвіль, Т. Руссель (Франція), Й. Віхерн, Ф. Кіндерман, Л. Плясс (Німеччина).
Таким чином, кожна з зарубіжних країн мала добре організовані установи з виправного виховання та достатній досвід реабілітаційної роботи. Вивчення та інтерпретація їх прогресивних здобутків були використані в Україні досліджуваного періоду для організації реабілітаційної діяльності з різними категоріями „важких у виховному розумінні” дітей та розбудови вітчизняної системи виправно-виховних закладів.
У третьому розділі – „Теоретичні засади реабілітаційної діяльності вітчизняних виправно-виховних закладів XIX-початку XX ст.” – обґрунтовано та схарактеризовано етапи і провідні тенденції реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні XIX-початку XX ст., визначено внесок українських педагогів у розробку теоретичних положень реабілітаційної роботи з дітьми, які мають відхилення поведінки й розвитку, систематизовано матеріали з’їздів та конгресів діячів освіти з проблеми подолання аберацій у поведінці й розвитку дітей.
На основі аналізу історико-педагогічних, архівних джерел, з урахуванням суспільно-політичних, соціально-економічних, організаційно-педагогічних зрушень визначено етапи становлення та розвитку реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні досліджуваного періоду. Перший етап (перша половина XIX ст.) – опікунський – характеризувався виникненням форм державного і громадського піклування про різні категорії „важких у виховному розумінні” дітей, відкриттям губернських приказів суспільної опіки, запровадженням „міського” виховання, розбудовою мережі виховних будинків і сирітських притулків, передачею дітей на виховання в „державні селища” селянам „доброї поведінки” за встановлену платню і пільги; створенням IV відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, в обов’язки якого входило піклування про знедолених дітей без урахування статі, станової приналежності й віросповідання, надання їм морально-релігійної й початкової освіти, музичного і фізичного виховання.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28 



Реферат на тему: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИПРАВНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ В УКРАЇНІ (XIX-ПОЧАТОК XX СТ.)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок