Головна Головна -> Реферати українською -> Дисертації та автореферати -> ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИПРАВНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ В УКРАЇНІ (XIX-ПОЧАТОК XX СТ.)

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИПРАВНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ В УКРАЇНІ (XIX-ПОЧАТОК XX СТ.) / сторінка 15

Назва:
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИПРАВНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ В УКРАЇНІ (XIX-ПОЧАТОК XX СТ.)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
43,71 KB
Завантажень:
104
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28 

Другий етап (друга половина XIX ст.) – лікувально-педагогічний, якому притаманне: державне піклування про знедолених дітей в Україні, виникнення общин і земств; покращення діяльності притулків для дітей-підкидьків, залучення для завідування цими установами лікарів (Катеринославський, Одеський і Харківський притулки), використання спеціально пристосованих приміщень (Одеський притулок), постійне збільшення кількості годувальниць, посилення медичного контролю, запровадження відкритого прийому дітей (Київський, Одеський, Херсонський притулки); посилення ролі благодійних і громадських товариств у зміцненні здоров’я астенічних дітей; відкриття різного роду літніх канікулярних, лікувальних колоній, санаторних шкіл та їх модифікацій; доведення лікарями (П. Бутковським, В. Гіляровським, В. Кащенком та І. Сікорським) необхідності поєднання медико-педагогічної діагностики і соціального оздоровлення сиріт, бездоглядних і безпритульних дітей; запровадження діагностування соціальної дезадаптації за медико-педагогічними критеріями (розумова відсталість, моральна занедбаність та ін.); розвиток лікувальної педагогіки як синтезу медико-терапевтичних і навчально-виховних прийомів, метою яких є виправлення характеру та особистості дитини в цілому; створення груп здоров’я серед учнів освітніх закладів; розробка гігієнічних рекомендацій щодо організації навчально-виховного процесу в освітніх закладах; обов’язкове включення гімнастики, ігор, прогулянок до педагогічного процесу.
Третій етап (початок XX ст.) – соціально-педагогічний – визначається як етап інтенсивного розвитку теоретико-практичних засад реабілітаційної діяльності вітчизняних виправно-виховних закладів. Саме на цьому етапі набувають поширення явища соціального сирітства, масової безпритульності та бездоглядності неповнолітніх, що зумовило надання методичної допомоги різноманітним організаціям щодо вироблення примірних статутів, форм і методів підтримки знедолених дітей, виділення об’єкту піклування і визначення відповідальних за опіку, пошук джерел фінансування суспільного піклування, регламентацію діяльності приватних благодійних організацій, вирішення питань кадрового забезпечення організації навчально-виховного процесу в притулках, виховних будинках, колоніях та інших закладах суспільного піклування.
У дисертації доведено, що після Я. Коменського проблема виявлення та усунення аберацій у поведінці й розвитку дітей отримала подальше обґрунтування в працях В. Бєлінського, О. Герцена, М. Добролюбова, П. Лесгафта, М. Пирогова, Д. Писарєва, М. Шелгунова та ін.
З’ясовано, що внесок зарубіжних та українських педагогів, лікарів, громадських діячів, юристів досліджуваного періоду полягав у:
– визначенні сутності, значення, функцій, напрямів та умов реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів (Дж. Говард, О. Декролі, Дж. Дьюї, М. Монтессорі, Б. Отто, Ф. Фребель та ін.);
– розробці змісту, методів, форм організації виправного виховання різних категорій дітей та доведенні ролі соціальних інститутів у попередженні дитячої бездоглядності й безпритульності (О. Барвінський, П. Блонський, М. Гернет, М. Гришаков, О. Зак, О. Залужний, Л. Кайданова, М. Левітіна, А. Свидницький, І. Франко, С. Черкасенко, С. Шацький);
– обґрунтуванні значення догляду батьків у профілактиці соматичної депривації та розвитку адаптивних можливостей дитини (О. Духнович, П. Куліш, П. Юркевич);
– визначенні ролі педагогічної культури батьків як засобу попередження відхилень поведінки й розвитку дітей (Г. Врецьона, І. Стешенко, К. Ушинський, Т. Шевченко);
– встановленні негативного впливу дидактогенних факторів на виникнення аберацій у поведінці й розвитку школярів (П. Грабовський, М. Коцюбинський, К. Лебединцев, М. Пирогов, С. Русова, Л. Українка);
– посиленні ролі рідної мови в загальному розвитку підростаючого покоління (С.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28 



Реферат на тему: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИПРАВНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ В УКРАЇНІ (XIX-ПОЧАТОК XX СТ.)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок