Головна Головна -> Реферати українською -> Фізична культура -> Особливості методики лікувальної фізкультури (ЛФК) у лікуванні бронхіальної астми

Особливості методики лікувальної фізкультури (ЛФК) у лікуванні бронхіальної астми

Назва:
Особливості методики лікувальної фізкультури (ЛФК) у лікуванні бронхіальної астми
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
27,38 KB
Завантажень:
204
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Мета ЛФК: усунути бронхоспазм, відновити нормальний стереотип дихання, запобігти розвитку емфіземи легень, сприяти відновленню рівноваги між симпатичною та парасимпатичною частинами вегетативної нервової системи, збільшити рухливість грудної клітки, діафрагми та силу дихальних м'язів: навчити хворого вільно керувати дихальними фазами, паузами між ними та глибиною (об'ємом) дихання для його оптимізації.

Протипоказання: астматичний статус, дихальна та серцева недостатність із декомпенсацією функцій цих систем, вентиляційна недостатність, що наростає.

Форсоване часте дихання під час бронхоспазму призводить до виведення з крові вуглекислоти і зменшення її в бронхах та бронхіолах, що супроводжується гіпокапнічною бронхоконстрикцією. Призначення дихальних вправ з оптимальним вдихом, видихом і паузою на видиху забезпечує накопичення СО2 в бронхах і бронхіолах, чим послаблюється або ліквідується бронхоспазм.

Коли хворий відчуває наближення нападу ядухи і в період нападу йому необхідно сісти, опустити руки на коліна або покласти їх на край стола; розслабити м'язи плечового поясу, спини, живота, дихати спокійніше, менш глибоко, ніж звичайно. Намагатися зменшити об'єм вдиху зі збереженням попередньої (або навіть більшої) частоти дихання. Не розмовляти. Стримувати кашель, глибоко не вдихати. Під час вдиху можна підіймати пальцем кінчик носа, розширюючи ніздрі, що рефлекторно призводить до зменшення бронхоспазму. Ефективний також подовжений видих через рот вузьким струменем.

Під час нападу ядухи корисно постукувати по крильцях носа, робити короткий вдих носом і видих через рот. Вдих виконують поверхнево, розслаблюючи м'язи живота, а видих роблять, навпаки, скорочуючи ці м'язи.

Вправу виконують у різних положеннях: лежачи на спині, на лівому боці, на грудях, сидячи і поклавши голову на руки, спираючись на стіл, сидячи у вільній позі на стільці, розставивши ноги і спираючись передпліччями на спинку стільця.

Під час нападу ядухи не слід застосовувати посилений форсований видих, оскільки це може ускладнити і до того тяжкий стан хворого, збільшити бронхоспазм.

Усунути напад ядухи, крім регуляції глибини вдиху і частоти дихання, допомагають короткі затримки дихання на видиху (на 2—3 с), а якщо можливо, подовжені вольові затримки на видиху (як правило 5—10 с), що їх роблять з перервами. Вони особливо ефективні в початковий період розвитку нападу. Після усунення бронхоспазму до процедур ЛГ включають регламентоване дихання з паузою на вдиху, з вимовою звуків та їх сполучень, що призводить до збудження рецепторів еферентних симпатичних волокон з виділенням адренергічних речовин, що справляють спазмолітичну дію. Це сприяє запобіганню нападам або зменшенню їх вираженості.

У період між нападами необхідно тренувати дихальні паузи в стані спокою: з перервами 5 хв потрібно затримувати дихання після неповного видиху, намагаючись подовжити паузу. При цьому дихання затримують до виникнення першого неприємного відчуття нестачі повітря. Після затримки не слід допускати глибокого дихання. Число таких затримок протягом дня визначають за сумарним часом дихальних пауз, який за день має бути в межах 10 хв. Так, якщо дихальна пауза триває 15 с, її слід повторювати 40 разів, якщо пауза 20 с — 30 разів. Припиняти такі тренування не слід навіть у разі тривалого поліпшення стану.

Дотримання режиму економного дихання не означає, що хворий не повинен навіть зрідка вдихати на повні груди і на все життя приречений на поверхневе дихання. Поглиблене дихання припустиме у вигляді спеціальних дихальних вправ у стійкий період між нападами, коли дуже обережно можна призначати вправи для збільшення ЖЄЛ, рухливості грудної клітки і зміцнення дихальних м'язів (мал. 46). Але при цьому фізичні вправи виконують спочатку з поверхневим диханням або під час затримки дихання на помірному видиху. Вони повинні забезпечувати відчуття полегшення та задоволення і не призводити до стомлення. Після навантаження глибоке дихання «гасять». За наявності мокротиння його відходженню сприяють повільні надавлювання на грудну клітку синхронно з кашльовими поштовхами без глибоких вдихів. Застосовують дренажні вправи. Добре зміцнює дихальні м'язи протидія вдиху. До «звукової гімнастики» хворим на бронхіальну астму рекомендують включати вправи, які передбачають вимовляння дзижчачих, шиплячих та ревучих звуків. Найбільш придатними для цього є звуки р, ж, пі, з, с, у, о, а, є, й, і. Вимовляти їх слід голосно, енергійно, оскільки в основі такої дії лежить принцип вібромасажу, який розслаблює непосмуговані м'язи бронхів. Хворі на хронічний обструктивний бронхіт з вираженою дихальною недостатністю ці самі звуки вимовляють пошепки, тихо, м'яко і ніжно. Повторюють 4—5 разів, потім — 8—10 разів від 4—5 до 15—25 с. Завдяки тренуванню хворі можуть вимовляти звуки без перерви до 30—40 с.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Особливості методики лікувальної фізкультури (ЛФК) у лікуванні бронхіальної астми

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок