Головна Головна -> Реферати українською -> Краєзнавство -> Відьми, чарівниці й опирі, чи то ж примхи і примхливі оповідання люду українського

Відьми, чарівниці й опирі, чи то ж примхи і примхливі оповідання люду українського

Назва:
Відьми, чарівниці й опирі, чи то ж примхи і примхливі оповідання люду українського
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
23,69 KB
Завантажень:
505
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 
Реферат на тему:
Відьми, чарівниці й опирі, чи то ж примхи і примхливі оповідання люду українського


Все, що я чув про відьом, про опирів, сходиться в одно: що відьми й опирі єсть родимі і вчені. Тим-то я і звів їх докупи, що вони ув цім ділі сходяться, аби не говорити одно по кілька раз. Родимі опирі і відьми з хвостом — як палець, кажуть, стирчить хвостик на самім купрі. Як бере шмаття на себе абощо, то треба роздягтися до голого, то того хвостика не видно — втягає в шкуру; тільки вже як купається, то не може заховать — так і кивається по воді, як борозняк. Найлучче видно його, як ті пливають, бо тоді він наверх води виставляється. Родимі не так страшні, як вчені, — той не винен, що під такою планетою родився, а вчені, то вже самі захотіли, і, кажуть, на них така планета надходить, то не витерпить — не може витерпіти, щоб не зробити кому якогось лиха. (Під це останнє підходить і вовкулак (оборотень), що така планета на його надходить, то вже мусить вовком перекинутись і бігти.)
Щоб пізнати, чи то відьма, чи що, чи добра людина, беруть навпоперек мотузом і пускають на воду — топлять, як це зветься між людом. Коли добра душа, чиста, то впірне, а коли ні, то так і плюскається поверх води —саму голову токмачить, бо встидно; та нічого не вдіє—голова і ноги будуть в воді, а середина все зверху, хіба камінь прив’язати, то аж тоді піде на дно. Я сам мало-мало що цього вже року не був свідком, як в однім селі купали відьом та опирів — кількома днями тільки спізнився. Найбільше допікає, що відьми дощ запродують (з уст люду). Як посуха, то громада вже й гуде на відьом, що дощ запродали, і нишком змовляться та й коли-небудь у велике свято, як все село в церкві, переступлять дорогу, щоб ніхто не втік, і ловлять, про кого недобра чутка ходить, та й і топлять. Так візьмуть навпоперек, наче поясом, І пускають на воду з кручі де, чи з містка, чи з греблі — яка де вода і звідки зручніше мочати. Тут і виявиться, що в кому кипить— інше і само признається. Як родиме, то пускають, а як вчене, то б’ють — само признається. На другий, па третій день і піллє дощ, як з луба; так було і цього року. Літ з десять абощо назад в однім селі на Поділлі одну бабу і втопили, не хотячи, на Богу, як відьом купали. Кажуть, чиста душа була, бо як спустили на воду, вона і не плюснулась, і не потопала — пішла, як сокира, на дно. «Чиста! чиста!» — загула громада і зараз же таки витягли, а вона й нежива. Що дива виробляли! І трясли, І
відтирали — таки не помоглося. Так і поховали, що не ожила.
Опирі, кажуть, до запродування дощу не належать, але де вони є, то так дощ не може йти — і їх купають, щоб дощ пішов. Як купали цього року, то знайшовся такий, що признався. Я, каже, не винен, бо я родимий — так і вродився.
Водиться на Поділлі празник— росалі; його обходять на перший день петрівки па степку. Це зветься жіноче— бабське — свято, і з чоловіків там ніхто не буває, де його обходять. То на росалі жінки самі купаються, не роздягаючись, і кого спіймають, також зо всім у воду тащать; як єсть, так і вкинуть — одягненого, взутого, щоб дощ ішов. Опирі тільки по смерті шкідливі — страшні, а за життя, як і всі люди — нікому нічого не винен. По смерті опир ходить попід вікна і лоскоче в носі, де світло горить в хаті дуже допізна. Як хто сидить сам у хаті, то затикає вікна, щоб вогню на двір не видно було, бо опиря привабить. Як залоскоче в носі, закрутить, то чоловік і чхне. Як нікому сказати «здоров» або хоч є кому, да не скаже, то сам собі скаже; бо як ні, то піллється кров з носа і вмреш. Це зветься потяв або підкосив опир. Як же скажеш чи почуєш «здоров», то тут примха двоїться: одні кажуть, що опир прахом стане. Мабуть, це тичеться до його тіла, що в гробі лежить — не гниє. А другі кажуть, що йде під другу хату і там уже лоскоче в носі. Ще кажуть, що опир кров ссе з чоловіка, та я не знаю, чи це то ж саме, що кров носом піллється, чи що друге.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 



Реферат на тему: Відьми, чарівниці й опирі, чи то ж примхи і примхливі оповідання люду українського

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок