Головна Головна -> Реферати українською -> Краєзнавство -> З ІСТОРІЇ СЕЛА ТИСІВ

З ІСТОРІЇ СЕЛА ТИСІВ

Назва:
З ІСТОРІЇ СЕЛА ТИСІВ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
23,42 KB
Завантажень:
46
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Поміж високих гір, у вузькій долині, на берегах швидкоплинної гірської річки Сукіль розкинулось мальовниче село Тисів. Як і кожне давнє село, воно овіяне таємничими легендами. Ніхто не може сказати достеменно, коли воно було засноване і звідки походить його назва. Хоча перша письмова згадка про Тисів датується 1464 роком, але люди тут жили набагато раніше.

Старожили кажуть, що перші поселенці появилися тут в часи монголо-татарської навали. Коли орди Батия вступили на землі могутнього тоді Галицько-Волинського князівства і повоювали Галич та інші міста, багато людей, щоб не потрапити у полон, втікали у дрімучі ліси. Оскільки ординці виросли на безкраїх степових просторах, то гори й ліси, де не могла пройти їхня швидка кіннота, наганяли на них страх і ставали надійним захистом для втікачів. Саме в той страшний час, як каже одна з легенд, прибилася у долину річки Сукіль, по берегах якого ріс тисовий ліс, сім'я якогось Яна: чи то поляка, чи то чеха, чи словака. Згодом сюди забрело ще кілька сімей-втікачів. Так появився хутірець, який в честь того Яна і назвали Янковом. Так почалося народження села Тисова.

З плином років у Янкові населення і сімей все більшало і більшало. Так виник новий хутірець Янківець, а там і Церківний.

Коли помер останній Галицько-Волинський князь Юрій-Болеслав, за галицькі землі ведуть боротьбу Польща й Угорщина. Аз 1387 року Галичина переходить у власність Польщі. Польські поміщики захоплюють селянські землі, запроваджують поступово кріпосництво. Це викликало невдоволення у селян, багато із них з рівнинних, придатних для землеробства територій, утікали в гірську місцевість, де кріпосництва ще не існувало. Крім того, наприкінці XV — початку XVI ст. галицькі землі зазнавали спустошливих набігів кримських татар і турків. Вони знищували міста й села, а населення забирали у неволю. Тому чимало людей із цих небезпечних територій, рятуючись від ординців, покидали рідні місця й утікали в гори. Всі ці переселенці осідали в присілках: хто в Янкові або в Янківці, хто в Церківному, а хто на нових придатних для життя місцях. Так поряд з цими присілками вздовж річки Сукіль на зарінках виникають нові присілки, як Демня, Долішній і Горішній кінці. А оскільки всі ці присілки ховалися серед тисових лісів по обидва береги річки Сукіль, то й утворили село Тисів. Найдавніша письмова згадка про Тисів датована 1464 роком.

Тис — дерево для мешканців села служив матеріалом, з якого будували оселі, виробляли меблі, знаряддя праці тощо. Протягом століть це цінне дерево було вирубане і сьогодні його уже не зустрінеш. Тільки в Бубнищі, біля скель Довбуша, можна побачити, як останні реліквії тих часів, два тиси.

Крім тисових лісів, околиці села були багаті на соляну ропу та болотяну руду. В примітивних демнях-домнах (звідси назва присілку Демня) з болотяної руди наші предки ще з незапам'ятних часів добували залізо, з якого виготовляли знаряддя праці й господарські речі. Рудний мазут також використовували для змазки возів, взуття, освітлення жител тощо. Тодішніх металургів називали "демнянами". Ця назва побутує в Тисові і дотепер.

Частина жителів села займалася соляними промислами. Із численних соляних джерел черпали дерев'яними коновками сирівець, наливали у бочки й розвозили на продаж до ближніх міст і сіл. Таких людей називали "коломиями" — від головного центру соляного промислу в Галичині — міста Коломиї. Звідси пішло прізвище Коломийові, Коломийчишині, нащадки яких і донині живуть в селі. Якщо везли дальше, то з соляної ропи варили сіль. Таких людей називали "зваричами", що й дало назву прізвищу Зварич, нащадки яких і нині проживають в селі. Соляні промисли в Тисові існували до 1791 року.

Окрім випалювання заліза та солеваріння, поширеними ремеслами було теслярство, токарство, гончарство й ткацтво. Майстри-умільці з тиса та інших цінних порід дерева будували хати, робили меблі, побутові речі. Наявність придатної до гончарства глини давало змогу виготовляти посуд. А розведення овець та худоби сприяли розвитку кожухарства, ткацтва, шевської справи. Очевидно, від цих ремесел і пішли прізвища як Гончар, Ткач, Капчук (гаманець) тощо.

Всі ці промисли й жвава торгівля сприяли швидкому розвитку села й росту населення. Одночасно посилювалась і панщина, оскільки польська шляхта прибирала до своїх рук все більше селянської землі, а селянам урізала їх вольності. З історичних джерел відомо, що у 1515 році село перейшло у власність шляхтича Ходоровського, який володів у селі 30-ма ланами поля (1лан = 30 десятин. 1 десятина = 2400 кв. сажнів. 1 сажень = 2,13 м. 1 лан 153360 м2) і мав 2 млини. Пан побудував собі багаті й пишні по тих часах маєтки, звідки й пішла назва нового присілку Дворище.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: З ІСТОРІЇ СЕЛА ТИСІВ

Схожі роботи:


BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок