Головна Головна -> Реферати українською -> Краєзнавство -> “Історія села Рунгури”

“Історія села Рунгури”

Назва:
“Історія села Рунгури”
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
17,77 KB
Завантажень:
32
Оцінка:
 
поточна оцінка 0.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Село Рунгури розкинулось на перших Карпатських пагорбах по обидві сторони річки Лючка (притока Пруту), відділене на південь від Печеніжина на чотири кілометри і від Коломиї на сімнадцять кілометрів. Межує: на сході – з Мишином, М.Ключевом, на півдні зі Слободою (раніше Слобода Рунгурська), на заході – з Чорними Ославами і Чорним Потоком, на півночі- з Марківкою і Печеніжином.

Село знаходиться на висоті 363 м на рівнем моря, у Сочеті вже 711 м, а у Варатиках – 786 м над рівнем моря.

Наше село разом з іншими сусідніми селами Слободою, Марківкою, Молодятином – знаходиться в так званій Пече ніжинській ямі (або ще кажуть – у Перченіжиському котловані). З гірських верховин ця “долина – яма” чудово проглядається.

Рунгури розташовані на стику двох форм рельєфу – горбистої рівнини, яка плавно переходить у справжні гори.

Село поділене потоками на кілька частин (кутків), з яких центральними є: Пискавець, Дуб овець, Бандурка, Грішній і Долішній кінець, та окреїніми: Сухий, Золотий, Петрічєва, Кошари, Шокалів, Грунь, Галанів, Кругленький, Царина, Пантела.

До горбистої рівнини належать кутки Пантера, Ключівки, Крушленкий, Долішній і частина Клопети. У преедгірськім масиві – Дубовий, Шокалів, Грунь, Пискавейь, решта ж села – Решетів, Горішній, Золотий, Петрічєва, Березівки, Сухий – це вже справжні гори.

Верхи, долини і пагорби, на яких розкинулося село, роблять наші Рунгури неповторно красивими у всі пори року.

Село бідне на дні землі, зате багате лісовими масивами. Раніше Рунгури мали прекрасні букові, ялицеві й смерекові ліси, серед яких траплялася і модрина (польська)... На жаль, після війни наші ліси були вирубані, але потім були засаджені молодняком.

Ще два століття тому, до загарбування нашого краю Австро-Угорщиною, основна дорога, що вела із Березовів і Слободи через Рунгури на Коломию вилася вздовж річки Сопілки, через Боянку на Пантилу, звідти крутила побіля печенізького урочища “Соснина” і вела ген далі у Сопів і Коломию. Саме тією Соляною дорогою й возили наші предки ще панщизняну сіль, а перегодом – року у Сопів на нафтоперегонний завод (рафінерія).

Соляною дорога називалася ймовірно тому, що вела від місць солеваріння (з Боянки, Болшиви) на Коломию – одного боку, і на Надвірну – з другого.

За часів Австро-Угорської імперії із стратегічних міркувань була прокладена через Рунгури нова дорога, яку й на сьогодні звемо “цісарською”.

На початку 80-х років ХІХ ст. (1885 р.) розпочалося будівництво залізниці, яка йшла через центр Коломиї, через місце на Пруті в Рунгури з кінцевою зупинкою в урочищі Роки.

Залізниця була буде зруйнована в часи війни. Після звільнення краю від німецьких загарбників совіти заходилися відновлювати її, і навесні 145 р. з Коломиї в Рунгури прибув поїзд – товарняк. Енкаведисти зразу кинулися в село, взялися пакувати у вагони людей, щоб вивезти їх у Сибір. Але українська партизанка була напоготові: вояки УПА розібрали рейки, поїзд зупинили, солдатів забрали в полон, пов’язали руки, а потім відпустили. Наступного для в село прибули військ НКВД, і поклали рейки на місце. І поїзд покинув село. Щоб унеможливити енкаведистом організований вивіз селян з Рунгур і навколишніх сіл, упівці провели блискавичну операцію, позривали усі колітові мости від Сухого до Сопова. І ще підірвали лихої слави тюрму у Печеніжині, яку розпочала будувати ще Австрія, потім продовжувала будівництво Польща, а завершили будівлю у 39-40 роках совіти. Партизани, увірвавшись тюрму знайшли там багато вапна і бочку з людською кров. Люди довго перешіптувалися про ту кров і вапно – адже десь у той час енкаведисти саме в цій тюрмі замордували вчительку з цілим класом учнів (з Городенківського району) за те, що у класі хтось видряпав очі Сталінові на портреті. Переказували, наче б замордованих дітей закопали у молодятинських лісах...

Ще якийсь час діяла колія у Сопові. Перегодом через Прут ішли поїзди вже в Ковалівку, де добували вугілля.

Останній поїзд пройшов центром Коломиї влітку 1967 р.

Походження назви нашого села шукали в угорській, румунській, латинській, польській мовах, а також у санскрипи. Хтось розшифрував Рунгури як “гори і рівнини”... Ті, хто зачитувалися книгами О. Канигіна “Шлях аріїв”. Чи “Рун-вірою” О.Силенна, тлумачать слово “Рунгури” як “світлі гори”...

То ж є безліч вільних тлумачень слова “Рунгури”. Одні твердять, ніби село походить від імені поміщика або першопоселенця Рунгура (Рунгера), інші, згадуючи міфи про золоте руно, за яким в Колхіду вирушали греки, схильні тлумачити слово “Рунгури” як “зелені гори”, “Кучеряві гори”...

Ще виводять назву села від двох слів:

Рівно + гори.

Гори + Рун (від руно).

Існує ще легенда, яка стверджують, почута у Космачі. Ніби одному хлопцеві не сподобалося власне ім’я Орислав – клична форма Ори (Оре), тому що всі з його імені посмішкувалися, хлопця не приймали до парубоцького гурту, відкидали, (орунг – відкинутий...)

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: “Історія села Рунгури”

Схожі роботи:


BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок