Головна Головна -> Реферати українською -> Краєзнавство -> Ритуальні рядження у структурі різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині

Ритуальні рядження у структурі різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині

Назва:
Ритуальні рядження у структурі різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,48 KB
Завантажень:
433
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Реферат на тему:
Ритуальні рядження у структурі різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині


Важливим компонентом різдвяно-новорічної обрядовості є давня традиція на Гуцульщині ритуального рядження, карнавалу. Широке розуміння карнавалу як універсального обрядово-видовищного і світоглядного феномена властиве майже усім цивілізованим народам світу.
В Україні найкраще ця традиція збереглася в Карпатському регіоні. В обрядовому маскуванні українців існують два історичні пласти: народний і церковний. Перший включає типи і образи ряджених, які сформувалися задовго до прийняття християнства чи, виникнувши за доби його панування, не були пов'язані з клерикальною традицією. По суті, йдеться про давні язичницькі й пізніші маски світського характеру. На відміну від них, переодягнені й відповідно екіпіровані персонажі драматичних вистав другої групи відверто демонструють свою спорідненість з образами євангельських легенд, тобто ведуть родовід із першоджерел церковної літератури.
У карнавальних обходах з «козою» найважливіший обряд, приурочений до свят Маланки і Василя. Він має досить давню дохристиянську основу. 13 січня — свято Маланки. На Гуцульщині, як і в інших регіонах України, варять кутю і звуть цей вечір «Багата кутя». На вечерю також готують 12 страв, але вже скоромних. Напікають калачів, книшів, пирогів для щедрувальників та посівальників.
Ввечері щедрують. Ходять ряджені, співають щедрівки з побажанням врожаю, добра, щастя в родині. На Гуцульщині біля Коломиї група парубків у масках іноді нараховувала до 20 персонажів: «Василь», «Маланка», «дід», «баба», «козаки», «пан», «чумак», «цигани», «шандарь». На буковинській частині Гуцульщини щедрувальники в маскованих костюмах ще до середини ХХ сторіччя зображали персонажів переважно давнього походження. Переодягалися в маски «ведмедя», «кози», «коня», «діда», «баби». Одягалися так, щоб особу виконавця не можна було впізнати. Категорії масок на різдвяно-новорічні свята пов'язані з міфологічним світоглядом, їх давньою магічно-сакральною функцією.
Вчені наголошують, що слід враховувати і спостережену на матеріалах різдвяно-новорічної обрядовості Українських Карпат тенденцію до дублювання (витіснення) маски «кози» маскою «барана», яку можна пояснити особливим місцем вівчарства в господарському житті населення гірських районів.
Старші люди в новорічну ніч стежать за погодою. Коли небо зоряне, то буде врожай на горох, ягоди, добре плодитимуться курчата та інша домашня птиця. Увечері на Маланки господар робить з дідуха перевесла, йде до саду, перев'язує яблуню і примовляє: «Я тебе перевеслом назначу, що з тебе буде — в маю побачу. Як не будеш цвіту мати у маю, то я тебе, як яловку, зрубаю».
Отже, важливу роль у новорічному святкуванні в Карпатському регіоні, як і на іншій території України, відігравали ряджені, своєрідний народний театр.
Варто зауважити, що сам звичай переодягання у святкові дні сягає корінням у дуже давні первісні часи, він відомий майже усім народам світу і має спільні риси (це переодягання в не побутове, вигадане вбрання, травестія, коли жінки переодягнені в чоловіче вбрання і навпаки, зооморфні чи вигадані маски, використання різних предметів — коси, палиці, інструментів домашнього вжитку). Рядження входило до структури сміхової культури часів Середньовіччя і Ренесансу. Найповнішу порівняльну характеристику ритуального рядження здійснив відомий учений М. М. Бахтін.
Як уже вище зазначалося, обряд із водінням кози, який був поширений на значній території України, в деяких місцевостях буковинської Гуцульщини побутував спорадично. На Гуцульщині водіння «кози» переважно контамінувалося з театралізованим обрядом «Маланка» у виставах лялькового і живого вертепу. В Карпатах маска кози — це переважно довга палиця, накрита вивернутим догори вовною кожухом, яка викінчувалася зверху дерев'яною головою кози, часто зі справжніми рогами або дерев'яними. На палицю, до шиї «кози» вішали дзвоник. Часто голова кози мала рухому нижню щелепу, яка під час колядування натягувалася мотузкою і клацала, чим викликала сміх і пожвавлення, особливо в дітей.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Ритуальні рядження у структурі різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок