Головна Головна -> Реферати українською -> Логіка -> Логіка Давньої Греції

Логіка Давньої Греції

Назва:
Логіка Давньої Греції
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,48 KB
Завантажень:
216
Оцінка:
 
поточна оцінка 0.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Логіка Давньої Греції

Попередники логіки Арістотеля у Давній Греції:

Термін «логіка» походить від давньогрецького слова «логос», що означає «слово (або «речення», «висловлювання) і «смисл» (або «поняття, «судження). У Стародавній Греції цей термін був одним із основних філософських термінів. До складу філософії його вперше ввів Геракліт (близько 544 — близько 483 рр. до н. є.), який називав логосом вічну і всезагальну необхідність, деяку стійку закономірність.

Демокріт (460—370 до н.е.) був одним із засновників античної логіки, про що свідчить його праця в трьох книгах «Про логіку», або «Канон». Хоча до нас дійшли лише незначні уривки цієї праці, вона, звичайно, мала вплив на подальший розвиток логічної науки. Є підстави припустити, що деякі логічні ідеї Демокріта були запозичені Арістотелем. Принаймні він був обізнаний з творчістю Демокріта, оскільки зазначав, що той першим став оперувати логічними поняттями і визначеннями.

Зенон Елейський (490—430 до н.е.), ім'я якого назавжди увійшло в історію логіки, відомий своїми апоріями — «Ахіллес і черепаха», «Стріла», «Дихотомія», «Стадії» та ін.

Сократ (469—399 до н.е.), який не залишив після себе жодного твору, зробив важливий внесок у розвиток логіки. Твердженню Протагора, ніби в кожного індивіда є своя істина, він протиставляє вчення про всезагальне людське пізнання і про єдину істину для всіх людей. Таке розуміння істини виявляється, зокрема, в діалогічній формі міркувань, яка несумісна з розумінням суб'єкта пізнання як ізольованого індивіда.

Учні Сократа заснували свої школи, в яких розробляли його ідеї, котрі не в усьому збігалися з ідеями їх учителя. Так, Евклід заснував мегарську школу, Федон — елідо-еретрійську, Антисфен — кінічну, Арис-тіп — кіренську.

Представників мегарської школи (видатними її діячами були Евбулід, Стільпон і Діодор Крон) називали еристиками («сперечальниками»). Позитивний зміст їх учення був досить абстрактним, проте в полеміці проти вчень інших філософських шкіл вони виявили неабиякі майстерність і дотепність. Мегарики заперечували індукцію й аналогію, чуттєве пізнання (мовляв, воно дає знання лише плинного), протиставляли загальні поняття одиничним речам, заперечували основну функцію мислення, яка виявляється в побудові суджень.

Вони заперечували рух, а Д. Крон сформулював чотири доведення проти можливості руху.

Мегарськіи школі приписують такі відомі парадокси і софізми: «Брехун», «Закритий», «Захований», «Електра», «Купа», «Лисий», «Рогатий». Учень Стіль-пона Філон та інші мегарики досліджували різні форми логічної імплікації.

Представники елідо-еретрійської школи аналізували проблеми поняття і судження, зокрема видатний діяч цієї школи Менедем визнавав лише стверджувальні категоричні судження і не визнавав заперечних та гіпотетичних. Загалом ця школа була близькою до мегарської, а її представників теж називали еристиками і діалектиками.

Кініки виражали свої погляди швидше способом свого життя, ніж з допомогою трактатів. Проте відомо, що вони теж аналізували проблеми понять і суджень, зокрема визнавали лише одиничні поняття. Так, у суперечці з Платоном Антисфен сказав: «Коня я бачу, а конячності не бачу». Антисфен визнавав лише імена і тавтологічні судження, інші висловлювання про речі заперечував. Погляди кініків яскраво виявляються у сформульованих ними парадоксах та анекдотах, прикладом яких можуть бути «історії» про поведінку і життя Діогена, який жив під відкритим небом у бочці.

Кіренська школа визнавала єдину науку — етику, в якій один із п'яти розділів («Про аргументи») був присвячений теорії пізнання і логіці.

Платон (428—347 до н.е.) був найвидатнішим учнем Сократа, заснував у Афінах свою школу — Академію. Надаючи великого значення логічним проблемам, найбільшу увагу у своєму вченні він приділяв аналізу понять і суджень. Діалектичний метод Платона полягав в утворенні понять, у процесі якого багатоманітне зводилося до одноманітного, до єдиного поняття, яке потім поділялося на види. При цьому перевага надавалася дихотомії. Поняття мали визначати суттєве в речах, а сутність речей вбачалася в тому загальному, в чому всі речі відповідного роду збігаються.

Платоном було розроблено вчення про природу понять, їх відношення за обсягом і змістом, про відношення роду і видів, про поєднуваність і непоєднуваність понять, про дефініції. Для дефініції понять він іноді застосовував особливий, «гіпотетичний метод».

Софісти — це умовна назва великої групи мислителів Давньої Греції середини V — першої половини IV ст. до н.е., які мали своєрідний вплив на розвиток логіки. Вони належали до різних шкіл, мали різні погляди, але користувалися подібним методом. Його істотною ознакою був релятивізм, класичним виявленням якого може бути відомий вислів Протагора: «Людина є мірою всіх речей: існуючих, що вони існують, і неіснуючих, що вони не існують» [3].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Логіка Давньої Греції

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок