Головна Головна -> Реферати українською -> Розміщення продуктивних сил -> Промисловість м.Гнівані

Промисловість м.Гнівані

Назва:
Промисловість м.Гнівані
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,08 KB
Завантажень:
53
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Промисловість м.Гнівані

На Поділлі почалося будівництво підприємств харчової промисловості з початком вирощування технічних культур. У 1848 році в селі Селище, в маєтку Г. Щеньовського, виросло невелике напівкустарне підприємство –цукровий завод, продуктивність якого становила 300 центнерів буряку за добу з виходом цукру 3%. Біля нього був збудований спиртозавод, яких приносив великі бариші панові і давав можливість споювати робітничу аристократію.

Гнат Щеньовський часто їздив за кордон , а свої підприємства здавав в оренду панові Ярошинському , якому належала частина міста Гнівань.

Ярошинський наказав переправити по річці Буг устаткування заводу (парові котли, преси, різки, насоси) і, підробивши документи , заволодів заводом.

Таким чином , Гнівань почала швидко зростати, сюди потяглися сотні робітників із навколишніх сіл. У 1871 році завершилося прокладання залізниці Одеса-Київ, яка проходила через Гнівань.

Одна гілка залізниці була підведена до цукрового заводу.

Завод дав першу продукцію восени 1874 року. Виробничий цикл тривав 63 дні, продуктивність становила 625 ц буряків за добу, вихід цукру 5,6%.

Цього ж року був затверджений статус акціонерного товариства ˝ Гнівань ˝, контори якого знаходились у Саратов ,Сімферополі та інші.

У березні 1887 року сталася пожежа, від якої згоріли цукровий та рафінадний заводи. Завдяки тому, що пан Ярошинський завбачливо застрахував рафінадний завод на велику суму, він швидко був відновлений та через кілька місяців пущений в дію.

Продуктивність заводу сягала 100т. рафінаду на добу.

Відбудова цукрового заводу тривала 7 років. У 1894 році завод працював 88 днів, переробляючи 3954 центнери буряків, вихід цукру склав 9,23%.

Важливими були роки відбудови Гнівані після Великої Вітчизняної війни. Але завдяки самовідданій праці людей ставали до ладу підприємства та установили міста. 18 жовтня 1977 року дав першу післявоєнну продукцію цукровий завод, який досяг довоєнного рівня на наступний рік. На заводі було впровадженню 108 раціоналізаторських пропозицій. У 1951 році заводу було присвоєно звання підприємства відмінної якості.

Гніванський цукровий завод перейшов на нові умови планування і економічного стимулювання у вересні 1967 році. В середині 70-х років завод переробляв 2631 ц цукрового буряка, більше ,ніж будь-який завод Вінниччини. Механізація та автоматизація виробничих процесів складала 72,7%.

Сьогодні цей завод демонтовано, устаткування розпилено на металолом, сотні робітників залишилися без роботи.

Така доля спіткала десятки цукрозаводів Вінниччини.

Протягом 1866-1871 рр., за часів прокладання залізниці Київ-Одеса, місто Гнівань починає швидко зростати. Його площа сягнула майже 3000 десятин землі, яку поміщик Ярошинський продовжував роздавати робітникам , що працювали на прокладанні залізничної колії. Для потреб будівництва було широко запроваджено видобуток гніванського граніту. Каменоломні спочатку належали панові Ярошинському, а пізніше – міністерству шляхів сполучення. Для обробітку граніту були відкриті майстерні.

Гніванський граніт відзначався твердістю, дрібнозернистим складом, чорним кольором. За більш пізніх часів із цього граніту споруджено мости на річках Південний Буг, Десна, вимощено дороги в Києві, Одесі, Варшаві, оздоблено станції московського метрополітену[1]. З гніванського граніту – моноліту вирізьблено пам’ятник Миколі І, що зберігся у Києві. Народні майстри – умільці (Радзіковський, Іщук, Собканюк) виготовляли поліровані вироби тонкої художньої роботи: гранітні столи, садові лави, різні оздоби.

Гніванський граніт використовували для будівництва набережної Москви – ріки. В жовтні 1935 року гніванські гранітники відправили в Москву 1000 м2 карнизу і 300 м2 облицювальних плит, зобов’язавшись поставити ще 200 м2 . Всього за 1935 рік було вироблено 118 тис тонн продукції.

На кінець другої п’ятирічки 80% видобутку та обробки граніту здійснювались механічним способом.

Гніванські стахановці В. Іщук, А. Слободянюк, Н. Ковальчук, перевиконували норми у 2 -3 рази.

17 липня 1941 року до селища увірвалось лихо: Гнівань окупували Німецько – Фашистські загарбники. За роки окупації гніванські підприємства були по-варварськи зруйновані. Вороги вивезли з цукрового заводу та гранітних розробок найцінніше устаткування та обладнання до Німеччини, а те що залишилось знищили.

Фашисти повністю зруйнували господарство артілі « Перше Травня ».

На території гранітних розробок окупанти відкрили табір для військовополонених. У липні 1941 року в ньому ув’язнили 3000 чоловік. [2]

Внаслідок звірячих знущань, голоду, холоду, різних хвороб щоденно помирало 15-20 чоловік. До кінця листопада в таборі залишилося 700 чолок. Нині на цьому страшному місці завдяки старанням міського голови І.І.Шевчука збудовано меморіальний комплекс, біля підніжжя якого постійно полум’яніють живі квіти.

Фашисти знищили під час війни також багато мирних жителів -6370 чоловік.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Промисловість м.Гнівані

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок