Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ С.В.ВАСИЛЬЧЕНКО

ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ С.В.ВАСИЛЬЧЕНКО

Назва:
ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ С.В.ВАСИЛЬЧЕНКО
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
40,23 KB
Завантажень:
304
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19 
Реферат на тему:
ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ С.В.ВАСИЛЬЧЕНКО
План


НА ШЛЯХАХ ЖИТТЯ
Дитинство
Степан Васильович Панасенко народився 8 січня 1879 року в родині ремісника-шевця в містечку Ічні на Чернігівщині. Чимала родина Панасенків – усіх було восьмеро – тулилася в старій, скособоченій хаті, обсадженій кленами, ясенами, горобиною. Маленькими підсліпуватими віконцями дивилася вона на майдан, дивилась просто й відверто, не соромлячись бідності своєї, бо жили в тій оселі чесні роботящі люди. Батько був чоботарем, мати по наймах за нужденний заробіток гарувала.
Не маючи власної землі, разом із старшими синами взимку займався шевством, а влітку та восени всією родиною йшли на заробітки чи в панську економію, чи до куркулів-хуторян.
Довгими вечорами в хаті кипіла робота: батько шив чоботи і синів своїх старших того ремесла навчав. А менші залазили на піч і по черзі розповідали казки, вигадували всякі дивовижні історії. Степан завжди умів найдотепніше змостити. Був меткий, жвавий, беручкий до всякого діла.
В убогій сім’ї шанували праведне слово, пісню, жарти. Батько був письменний (колись у дяка навчився грамоти), поважав освічених людей, знав ціну мудрій книжці. В хаті Панасенків любили Шевченкового “Кобзаря ” і Гоголевого “ Тараса Бульбу ”. Часом тут лунали пісні – “Ой, наступала та чорна хмара”, “За Сибіром сонце сходить…”. Їх виводили дорослі й діти. Значно пізніше письменник Степан Васильченко (такий літературний псевдонім обере Степан Васильович Панасенко) згадуватиме: “Найсильніше враження справила на мене ця трійця: Пісня, Кобзар і Гоголь, твори яким я не знаю рівних у світовій літературі. Перегортаючи “Кобзаря”, я не один раз пригадував усе своє життя…”
Батько дбав, щоб діти вчилися, бо у спадщину ніякого достатку він їм не міг лишити. “Учіться, діти, - казав, бувало, - та шукайте других шляхів”.
“Спогади про раннє дитинство остались у мене трохи хаотичні. Пригадую зими: морози великі, а хата холодна, харч убогий, та чад, та брак одежі… Поки діждешся того тепла. Ну, а тоді брала наша: стави, майдани, бур’яни, крамні смітники… Забуваєш, було, що є в тебе якась там хата. Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють – треба якої принади, щоб залучити їх до хати. В цей час виховання звичайно ішло “самопас” – під єдиним доглядом жаркого сонця.
В барвистому квітникові моїх дошкільних спогадів й до цього часу найцвітнішими збереглися чогось спогади, на перший погляд, неістотні, дрібні.
Такі, наприклад, були мрії про срібну гору. В зимові, холодні вечори, лежачи на полу під замурованим вікном, що його лізли льодові роги, зігнувшись під легеньким рядном, я марив про те, що, діждавшись тепла, я зроблю собі срібну гору. Мріяв так уперто, так довго, жагуче, що, зрештою, почав робить підготовку. Чим реальніше, правда, підходив до цієї химерної мрії, тим більше доводилось обмежувати її. Гора в моїх мріях усе меншала й меншала і, зрештою, перетворилась у невеличкий обеліск, завбільшки з аршин, облитий замість срібла, якого, звичайно, я не мав надії добути, звичайним оливом. Почав навіть збирати олив’яні пломби по смітниках коло крамниць. Старші брати поливали оливом “паці” – і я бачив, як його топлять в черпаку.
Коли прийшла весна, тепло, зелень, радість, ці мрії розтопились, випарувались без сліду. Коли я пригадав їх весною, вони тоді ж здалися мені химерними і нецікавими. Було дивно, чого я так довго і так жагуче з ними, так гаряче водився.
Другий спогад – це звичайний червоний папірець, що й зараз він стоїть у мене перед очима. В часи мого безпризорного дитячого бурлакування був у мене перевесник мій, сусід і приятель, що у нас із ним була велика, зворушлива дружба. Ми з ним часто ходили на базар межи крамниці по цяцьки, які ми знаходили для себе по смітниках коло червоних крамниць (мануфактурних).
Був у нас на базарі один смітник, який ми називали “Добро”, - коло мануфактурної крамниці. Там щодня була для нас якась пожива – кольорові шворочки, олив’яні пломби, коробочки, пуговички тощо.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19 



Реферат на тему: ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ С.В.ВАСИЛЬЧЕНКО

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок