Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Катастрофізм і християнський світогляд у поезії Леопольда Стаффа

Катастрофізм і християнський світогляд у поезії Леопольда Стаффа

Назва:
Катастрофізм і християнський світогляд у поезії Леопольда Стаффа
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,39 KB
Завантажень:
265
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
УДК 821.162.1-1.09
ІП.Прокоф'єв
Катастрофізм і християнський світогляд у поезії Леопольда Стаффа
У статті висвітлюються грані мистецького явища катастрофізму у ліриці Л.Стаффа. Розкриваються особливості проявлення християнського світогляду у творах поета.
Ключові слова: катастрофізм, екзистенція, образ, християнський, есхатологічний
З середини XX ст. літературознавці користуються поняттям «катастрофізм» для означення ідейно-художнього явища у літературі, зокрема у польській поезії, «...що полягало в символічно-класицистичному, подекуди з нальотом надреалізму чи експресіонізму, розгортанні мотивів, які навіювали й заповідали думку про неминучу історично-моральну катастрофу, яка загрожує сучасному світові, мотивів переважно філософського, а також суспільно-політичного пілшунтя» Г2. с.3131.


Явище катастрофізму в польській поезії розглядалось у дослідженнях К.Вики таВ.Моренця. Однак творчість Л.Стаффа при цьому оминалася. Окремі аспекти християнського світогляду Л.Стаффа розкриті у праці В.Брітанішського, але їх загальне потрактування, здійснене в руслі комуністичної ідеології, застаріло.
Мета статті - висвітлити досі не виявлені грані суспільного та екзис- тенційнош катастрофізму в ліриці Л.Стаффа та їх християнський зміст.
Уже в ранніх творах поета початку XX ст. суспільний катастрофізм розкривається у християнському дусі, постає як апокаліптичне видиво. Візії потойбічного світу переносяться у світ реальний: Самих себя терзают бесы казнью И оплевали ад кровавой бранью... [5, с.48].
Багатогранне образне втілення - у думці про скінченність усього сущого, переживання усвідомленої трагедії буття. Гострий духовний зір помічає, як «...входят июньской ранью / Зерна гибелив завязь вишен...» [5, с.71]. Герої вірша «Наука» виповнені стоїчною безстрашністю перед долею, запевняють, що «Вчилися смерті, як вчаться життя» [5, с. 88]. Ліричний герой вірша «Ніщо не скаламутить...» переконує: «Короткий ряд мгновений - и жизнь промчится вся, / Но праздника души тень смерти не смущает» [5, с.97].
Трагічна окремішність, самотність людини, її замкнутість у світовому хаосі були предметом мистецької уваги з найдавніших часів. Особливо яскравого вираження ця проблема набуває у творах сентименталістів, романтиків, символістів, імпресіоністів, представників «неороману», «драми абсурду» і, звичайно, екзистенціалістів. Класичним зразком образного втілення самовідчуття людини, котра осягнула свою самотність під вічним небом і минущість у часі, є «Осіння пісня» П.Верлена. Очевидний зв'язок з нею раннього твору Л.Стаффа «Осінній дощ» [5, с.38-40] - та ж ритміка, те ж використання звукопису для створення ностальгійного настрою, близькі за змістом мікрообрази:
Звенит дождь осенний, звенит монотонно... Стеклянные всхлипы... стеклянные стоны... И тянется плач - и унять его нечем, А стёкла слезятся... и плач бесконечен... И сумрак сочится свинцово и сонно... Звенит дождь осенний, звенит монотонно...
Елегійний настрій поступового перетікає у відчуття екзистенційної катастрофи:
Кого-то утратил я в ночь эту злую... Кого?.. Кто-то умер, по комятоскую. Но кто? Вспоминаю я снова и снова... Кого схоронил я?.. Кого-то родного...
Угас сирота - и чужие хоронят... А где-то пожаром спалило лачуги... И дети сгорели... Как плачут в округе...
Далі відбувається поетичне вглибання у закони екзистенції. В образі зловісного демона постає час. В його обіймах розквітає і в'яне квітка, людина і все живе. Демон-час «смертельною тривогою засіває безлюддя». Але не завжди тиха трагедія проминання у польського поета забарвлюється в тривожно-трагічні тони. Частіше вона подається як осягнення неминучості, як тихий катарсис, очищення і просвітління душі перед величчю і незглибимістю Природи.
Відчуття особистісної плинності, невічності у Л.Стаффа менш виражене, ніж, скажімо, у В.Свідзінського, але своєю умиротвореністю близьке до його світлого катастрофізму метаморфічних перетворень і поетичної концепції «значимої тимчасовості» Л.Талалая [3, с.283].
Певна відстороненість від суспільних метаморфоз не зашкодила Л.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Катастрофізм і християнський світогляд у поезії Леопольда Стаффа

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок