Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Українці поза межами України початки української діаспори (до 1914 р.)

Українці поза межами України початки української діаспори (до 1914 р.)

Назва:
Українці поза межами України початки української діаспори (до 1914 р.)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
43,79 KB
Завантажень:
340
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23 
Реферат на тему:
Українці поза межами України початки української діаспори (до 1914 р.)


Протягом останніх десятиліть XVIII та всього XIX ст. український народ, економічно визискуваний і політичне переслідуваний в Україні, відчував щораз то більший голод на землю. Водночас окупаційні імперські уряди спроваджували на українські землі чужинців (головно росіян і німців), яким не тільки давали земельні наділи, але ще й матеріальну допомогу, щоб вони могли загосподаритися.
Створювалася парадоксальна ситуація — українські землі колонізували чужинці, а український селянин, не маючи вдосталь землі для утримання власної родини, мусів шукати вільних земель поза межами своєї батьківщини.
У пошуках "вільної землі", нових теренів поселення, український селянин забрів на Поволжя, дійшов до Центральної Азії і далі вздовж південних окраїн Сибіру, понад рікою Амур, добрався ген аж до Тихого Океану, організовуючи поселення, надаючи їм відомі в Україні топографічні українські назви. Одночасно із західних земель України селяни заходили у найдальші закутини американського континенту, починаючи від холодної Канади, зокрема степових провінцій Манітоби, Саскачевану й Альберти, аж до найдальше висунених окраїн Південної Америки, таких як провінції Ріо Негро і Чубут в Аргентині. В кожній країні вони мусіли пристосовуватися до локальних відносин, відмінних природних і культурних умов.
У XVIII ст. українці почали емігрувати на територію Нижнього Поволжя і в 1782 р. становили там уже 4,4% населення району. З часом українці поселилися в Самарській, Саратівській, а також в Оренбурзькій та Уфімській губерніях. Внаслідок того на Поволжі й Уралі створилися українські осередки серед російського населення. На початку XX ст. українські поселення на Поволжі були посереднім кільцем між суцільною українською територією в Європі й українськими поселеннями в Азії.1
Зросло число українців й у північній Слобожанщині у межах Воронезької губернії, куди ввійшов інтенсивно заселюваний українським селянством Острогозький полк. Під кінець XIX ст. у Воронезькій губернії було близько мільйона осіб української національності. У 1897 р. в Острогозькому повіті вони становили 93,5%, в Богучарському — 82,2%, а в Валуйському — 52,9% усього населення. Так само більшість українців проживало в Грайворонському, Путивльському та Ново-Оскільському повітах Курської губернії.2
У першій половині XIX ст. надвишка української людності йшла головно в південну Україну, а коли вільної землі там не стало, від половини XIX ст., — на Передкавказзя. Завдяки тому кількість українських переселенців на Північному Кавказі зросла від 2,4% у 1792 р. до 18,6% у 1858 р. Росія у 1829 р. захопила, на підставі Андріанопольського миру з Туреччиною, все чорноморське узбережжя від Анапи до Гагри, і тоді розпочалася його колонізація українцями, в основному азовськими козаками, що повернулися з Туреччини, а також козаками з колишньої Гетьманщини та Слобожанщини, колишніх запорожців і селян-утікачів від кріпаччини, яких приписували до козаків. Завдяки тому в першій половині XIX ст. саме на Північному Кавказі найпомітніше зросла частка українського населення. З 1861 р. на Закубання стали переселятися козаки-чорноморці, азовські та українські селяни — загалом 85 тис. осіб. Особливо інтенсивно почало населення зростати, коли в 1868 р. було дозволено брати землю також і невійськовим. Тоді впродовж 15 років на всю Кубань переселилося майже 250 тис. селян, переважно українців.3
У 1897 р. відбувся перепис населення в цілій Російській імперії, під час якого етнічну приналежність встановлювали за мовною ознакою, а це значно статистичне знизило число українців, бо деякі з них уже не говорили українською мовою, але вважали себе українцями. Незважаючи на те, українці на Кубані становили від 50,7% у Новогригорівському — до 75,2% населення у Темрюцькому повітах. На початку XIX століття Кубанщина перетворилася в справжню українську етнографічну територію.
Після Кримської війни в 1854-1856 рр. збільшилася також міграція українського населення і в Крим, де після виселених татар залишилися вільні землі.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23 



Реферат на тему: Українці поза межами України початки української діаспори (до 1914 р.)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок