Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Українська дитяча література: морально – етичні основи філософії Григорія Сковороди, Микола Вінграновський. Твори для дітей

Українська дитяча література: морально – етичні основи філософії Григорія Сковороди, Микола Вінграновський. Твори для дітей

Назва:
Українська дитяча література: морально – етичні основи філософії Григорія Сковороди, Микола Вінграновський. Твори для дітей
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
16,24 KB
Завантажень:
128
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
1. Морально – етичні основи філософії Григорія Сковороди

Творчість Григорія Сковороди цікава й багатогранна. Життя його є взірцем

служіння Богові, прагнення до самовдосконалення. Самопізнання людини, на думку

Сковороди, має своєю остаточною метою “Мистецтво життя”, яке він називає

“найвеличнішим” з усіх мистецтв. Значення філософії в житті людини пов’язується

ним із вищою мудрістю, що встановлює критерії пізнання й діяння. Людина шукає

щастя і знаходить його через самопізнання. Вихідні постулати світогляду

мислителя, що уможливили вихід на проблеми людської поведінки, мають за основну вимогу “жити за натурою”, здійснити вибір “спорідненої” діяльності. Людина мусить виховувати себе в такому дусі аж до “другого народження”. Не слід спотворювати природне – воно всьому начало. Того, що воно відміряє людині, досить для життя, , отже слід задовольнитися малим. Найвищим усвідомленням цього задоволення є “вдячність” – певний ціннісний рівень людського буття. Вдячність або євхаристія, поширюється Сковородою на Бога батьків, благодійників. Мислитель розвиває смислову послідовність: вдячність – благо чесність – самозадоволення. Завдання виховного процесу в його розумінні – зберегти здоров’я і навчити вдячності.

Перекладаючи книжку Плутарха “Про спокій душі”, Сковорода описує способи й умови досягнення незворушності. Серед них – спокійна, чиста совість. Міркуючи про мистецтво життя, Сковорода застерігає від головного ворога – світу, який у його уяві постає “нарум’яненою мавпою”, “прикрашеною труною”. Світом править демон глупоти, проти якого застерігав, як відомо, також і І.Кант Дурість як поєднання глупоти й злоби виступає у дослідженнях відомих моралістів головною рисою людського роду. Найбільше вона виявляється там, де людина відчайдушно, сліпо і, головне, вперто продовжує чинити саме те. Що завдає їй шкоди, роблячи абсурдним своє життя.

Викладаючи принципи мистецтва життя, Сковорода підкреслює, що бути щасливим означає пізнати себе, свою природу, творити свою долю й перебувати в тому, що тобі споріднене, але додержуватися відповідності “всезагальній посаді”, тобто місії благодіянь і послуг. Мислитель навіть наводить визначення вдячності, описує природо відповідні людські вчинки й риси характеру. Це – “твердь” і “здоров’я серця”, котре все має за благо і через це укріплюється. Блаженними плодами життя називають радість, веселощі, задоволення. Вони спричиняються “тишею сердечною”, остання – вдячністю. Сковорода мислить її як “чистий, тихий благовонний дух”, “ясну годину світлого смислу”. Усі терни й будяки бувають від заздрощів, заздрість – від ремствування, а те – від невдячної волі, що невсипущим хробаком удень і вночі гризе дух. Для людського життя гавань і надія – в євхаристії. Вдячність задовольняється власним змістом, не зазіхає на чуже. Невдячність породжує смуток нудьгу, жадобу, заздрість, що її прагнуть задовольнити улесливістю, крадіжкою, ворожнечею, кровопролиттям, тобто всією безоднею беззаконності. З нею пов’язуються вічна печаль, збентеження, зніяковілість, відчай. Саме так живе весь світ. Отже, саме невдячність, за Сковородою, перебуває в основі всіх негативних рис людини.

Мислитель співвідносить вдячність і благочестя. Воно іменується дочкою вдячності. А та – дочкою духу віри. Розкриваючи психологічні залежності морально – етичного порядку, Сковорода розвиває вчення про автаркію, або само задоволеність, відповідаючи цим на запитання, як “можна бути самим собою” – благочестивим і вдоволеним. Як і “вдячний Єродій”, людина має бути вдячною, пам’ятаючи, що вчинки користолюбства гублять, розбещують натури. Вони відволікають від справжніх цінностей, притуплюють переживання буття, заважають “другому народженню”.

Усвідомивши для себе причетність людини до об’єктивно значущої основи – над індивідуальної природи. Сковорода розгорає в ціннісно – смисловий ряд низку моральних відносин, що завершуються “вдячністю”. В ній людина не втрачає власної гідності, а навпаки, дістає стимул для змістовного спілкування з іншою людиною на основі поважання її особистої самобутності. Людська досконалість, ґрунтуючись на “мистецтві життя”, вивільнюються від усього наносного, переборює спокусу жадоби до речей, яка обертається втратою себе у вульгарній прив’язаності до предметного світу. Досконалість дає людині можливість відчути різноманітність і багатство її окремих переживань на тлі єдності з невимовною, “незбагненною” основою буття. Ця основа не стоїть над людиною, не відділена від неї прірвою. Людина – в ній, вона – в людині. Акт самопізнання є для людини актом адекватного їй способу розкриття вічної загальнолюдської основи власного буття.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Українська дитяча література: морально – етичні основи філософії Григорія Сковороди, Микола Вінграновський. Твори для дітей

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок