Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Ідіостильові трансформації народнопоетичних символів у прозових творах Михайла Стельмаха

Ідіостильові трансформації народнопоетичних символів у прозових творах Михайла Стельмаха

Назва:
Ідіостильові трансформації народнопоетичних символів у прозових творах Михайла Стельмаха
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,42 KB
Завантажень:
31
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Уся історія суспільства є яскравим свідченням того, що зневіра в існуванні справедливості, добра, краси призводить до втрати моральної бази суспільного життя. Іван Франко писав про часи, в які люди втрачають «мьрило праведное» для оцінки різних подій та історичних процесів, своїх і чужих вчинків [1]. Ніхто не заперечуватиме ролі національної художньої літератури у процесі відновлення чи наповнення новим змістом запропонованого класиком означення рівня духовного розвитку суспільства. В сьогоднішній Україні одним із шляхів досягнення такого рівня є гуманізація освітнього процесу у вищій школі, введення нових курсів (зокрема курсу «Українська література» в КНЕУ), які сприятимуть глибшому засвоєнню сучасними молодими українцями здобутків рідної культури.

Називаючи художню літературу «мистецтвом слова», пов’язуємо її безпосередньо з мовою — інструментом кожного письменника, що прагне донести свій задум до читача. Для аналізу стилістико-естетичних критеріїв добору мовного матеріалу важливим є врахування специфіки творчого задуму: епічність чи елегійність, мобільність чи внутрішній спокій, відчуття сучасності подій чи ретроспективний погляд на зображуване. Все це зумовлює різні аспекти мовної системи художнього твору, відбивається на його мовній індивідуальності. Мова художньої літератури ширше, ніж мова інших функціональних стилів, включає компоненти всіх іностильових систем. Її діапазон коливається між уснорозмовними структурами, народнопоетичними конструкціями та елементами наукового чи публіцистичного стилю. Неможливо провести межу між мовою як засобом спілкування і мовою як матеріалом художньої творчості. Саме така різноплановість національної мовної системи є джерелом свободи для митця у вираженні думок і почуттів. У мовній практиці письменника існуючі норми видозмінюються і створюються нові, ширші за своєю мовною природою, що активізують стилістичну диференціацію виразових засобів у загальновживаній літературній нормі. Проблема співвідношення загального та індивідуального в мові пов’язана з проблемою вибору. «Засоби нашої мови, — писав Л. Булаховський, — що припускають можливість вибору, бувши відповідним способом використані тим, хто пише або говорить, утворюють те, що ми назвемо словесним стилем» [2].

Вибір завжди внутрішньо вмотивований, тому чим вища майстерність письменника, тим глибше подібне мотивування ідей, проблематики, мовновиражальних засобів. Мова твору художньої літератури — це система мовностильових площин, що перетинаються. До того ж авторська мовностильова площина знаходиться в їхньому організаційному центрі. Індивідуальний мовостиль письменника (а через нього — ментальність, психологічна модель сприйняття світу, культура українського народу) виявляє себе у сукупності текстів, які виступають своєрідними мовними знаками національної культури, об’єднуючи у собі два зрізи:

мовно-предметний (номінації предметів, фіксація сучасних подій, фактів);

мовно-психологічний (для передачі мовними засобами рис внутрішнього світу окремої людини, особливостей національного світовідчуття).

До беззаперечних культурних надбань нашої нації належить творчість «поета у прозі» української літератури Михайла Стельмаха. Його мовотворчість є соціолінгвістичним і лінгвістичним явищами в українській літературній мові, а історичний феномен полягає у тому, що це — самодостатня художня система, в якій власне світобачення, особистісне «я» резонує з колективним самовираженням української нації. Осердя Стельмахового мовостилю становлять національні образні мікрополя: Любов, Зрада, Вірність, Мужність тощо. У цьому контексті набуває інтересу проблема національно-культурної специфіки мови його прозових творів, національних реалій та їх поетичного відображення.

Кожен народ ( і український ) живе на певній території, у певних кліматичних умовах. Протягом історії, відокремившись від інших народів, він розвиває оригінальну ментальність, психіку, мову, матеріальну культуру. Саме у цьому шукаємо й знаходимо коріння стабільного образного арсеналу словесного мистецтва. Для кочових народів існує система координат, де поняття простору превалює над поняттям часу, де зображення — у кольорі. Для осілих народів — інша система. Тут життя йде від землі, все рухається вшир чи вдалечінь, у вічному часовому оберті, в асиметричному просторі — пластичні об’єми та рельєфи. Ось як відтворив це український народ-хлібороб у відомій веснянці:

Кроковоє колесо біля тину стояло,

Много дива видало.

Чи бачило колесо, куди милий поїхав?

За ним трава зелена і діброва весела [3].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Ідіостильові трансформації народнопоетичних символів у прозових творах Михайла Стельмаха

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок