Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Богдан Лепкий як письменник,літературний критик та історик літератури

Богдан Лепкий як письменник,літературний критик та історик літератури

Назва:
Богдан Лепкий як письменник,літературний критик та історик літератури
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
250,63 KB
Завантажень:
44
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
В українському літературознавстві слушно утвердилася думка, що Богдан Лепкий розвивався паралельно як письменник і як літературний критик та історик літератури. У сфері його уваги постійно перебували і надбання І.Котляревського, Т.Шевченка, П.Куліша, Марка Вовчка та інших, і творчість його сучасників, зокрема, Т.Франка, В.Стефаника. Відомо, що Б.Лепкий сприяв ознайомленню поляків з українською куль­турою, передовсім своєю педагогічною працею як викладач української мови й літера­тури у польській гімназії, а згодом як професор Ягеллонського університету.

У літературному процесі к. XIX — поч. XX ст. помітна постать Богдана Лепкого (1872-1941) — письменника, літературного критика, вченого, перекладача, видавця, педагога, художника. В радянський період розвитку історії України — за відданість ідеям відродження Батьківщини, відтворення в художній формі духовно-патріотичних поривань українського народу, його національно-визвольних змагань (тетралогія «Мазепа», поема «Ноктюрн», вірші 20-30-х pp. та ін.) — творчість Б.Лепкого було штучно вилучено з літературного процесу, самого ж письменника безапеляційно засуджено, звинувачено в націоналізмі, фальсифікації історії, сповідуванні ідеології фашизму.

В умовах незалежної України, коли виробляється нова концепція розвитку української літератури, творчість Б.Лепкого посідає належне місце серед тих, хто стояв біля витоків літератури XX століття, його духовна спадщина акумулює основні тенденції художнього мислення того складного періоду — від неонародництва до модернізму.

Богдан Лепкий не виступив у літературі як готовий майстер слова. Характеризуючи творчий здобуток митця 90-х р. XIX ст., В.Сімович, Є.Пеленський відзначали «боротьбу з віршем, з формою», «неповні, невикінчені образи», «нев'язану» мову, «сентиментально потрактовані» конфлікти. Однак уже перші оповідання та новели Б.Лепкого привернули увагу читачів і критиків своєрідністю оповіді, пластичністю художнього малюнка, щирим, глибинним ліризмом. Ліричне самовиявлення, наявність суб'єкта оповіді, емоційність, сердечність підносили мистецьку вартість і нарису, й новели, й оповідання, надавали цим «суто» епічним жанрам своєрідного забарвлення, що помітив І.Франко.

Маючи гідний наслідування приклад служіння інтересам громади, — батька (псевдонім Марко Мурава) — юнак готувався стати голосом, сумлінням народу. В листі до О.Барвінського (від 26.VI.1907 р.) митець зізнавався: «пишу так, як думаю... тільки як голос суспільства»4, водночас виразне ліричне обдарування потребувало реалізації власного «я». Б.Лепкий спробував поєднати контрастні, взаємовиключні поняття: він пише ряд творів з життя селян, ставить проблеми соціальної нерівності («В лісі», «Настя», «Над ставом»), «хлопської кривди» («Закутник», «Нездала п'ятка»), влади забобонів («Гусій», «В глухім куті»), недолі емігрантів («Підписався»), пропускаючи їх крізь призму чуття. Саме в цих перших оповіданнях та новелах виник той художній сплав, який називаємо стилем Богдана Лепкого: епічно широка, об'єктивна картина дійсності, відчутно забарвлена авторським ставленням. Перевага суб'єктивного давала підстави деяким критикам класифікувати Б.Лепкого як продовжувача романтиків; об'єктивна манера оповіді, нахил до «незробленості» (Д.Наливайко), природності, життєподібно­сті зображення, аналізу та узагальнення виявляли реаліста.

Криза епохи позитивізму на поч. XX ст. спонукає митців шукати нових, оригінальних способів відтворення дійсності. У творчості Б.Лепкого відчутно посилюється психологічний аналіз: письменник змальовує події та людей через враження, крізь «призму чуття і серця» (І.Франко). Чимало оповідань,

новел, поезій у прозі Б. Лепкого яскраво ілюструють нахил митців к XIX — поч. XX ст. до музичності, симфонічності прози, живописання словом, використання сугестивної сили мистецтва. «Ворушити читача і не дати йому задубіти...» — ось що Б.Лепкий вважав головним завданням письменника5. Яким чином прозаїку вдається викликати в читача певний душевний стан? Насамперед застосуванням спеціальних стилістичних засобів: ритму фраз, повторів, риторичних запитань, окликів, асонансів, алітерацій, антитези, контрасту, еліпса. Раніше, коли принцип вірності реальній дійсності усвідомлювався митцем як критерій художності, в його оповіданнях та новелах часто зустрічалися провінціоналізми, мовні неоковирності. Згодом, коли в прозі Б.Лепкого посилюється аналітичне й синтетичне начала, поглиблюється психологічний аналіз, з'являється оповідач — інтелектуально розвинена, яскраво окреслена індивідуальність, за світовідчуттям близька авторові, зникає розмовна, переважно просторічна, діалектна лексика. Характерною прикметою мови творів стають й іншомовні слова, яких Леп­кий-пурист свідомо уникав.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Богдан Лепкий як письменник,літературний критик та історик літератури

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок