Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Біографія Дмитра Павличка

Біографія Дмитра Павличка

Назва:
Біографія Дмитра Павличка
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
10,97 KB
Завантажень:
229
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.5


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 р. в селі Стопчатові на Підкарпаггі в багатодітній селянській родині. Початкову освіту здобув у польській • школі в Яблуневому, де українська мова була забо­роненою. Конфлікти, що з цього виникали, поет опише згодом у нотатках "Про себе" (Павличко Д. Біля мужнього світла. — К., 1988) та ще у віршах виллє гіркоту зневаженої гідності ("За мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати мені..."). Він вивчить мову Міцкевича і полюбить його культуру, в Коломийській гімназії опанує німецьку та латинь, усе життя пожадливо й невтомно всотуватиме духовні скарби інших народів та епох. 1 все це зміцнюватиме в ньому любовне, бережливе ставлення до рідного упослідженого слова. Захист і плекання його ще за­молоду стануть для Д. Павличка — одного з освіченіших літераторів сьогодення — справою обов'язку й честі.

Від 1948 р. у Львівському університеті Д. Павличко вивчає українську мову та літературу. Ще у вузі відає літературною частиною Львівського ТЮГу, потім — відділом поезії журналу "Жовтень". У 1964 р. він переїжджає з родиною до Києва, працює на Кіностудії ім. О. Довженка (за його сценаріями поставлені фільми "Сон" — у співавторстві з В. Денисенком та "Захар Беркут"), у Спілці письменників України, тривалий час — редактором журналу "Всесвіт". Секретар СП СРСР із 1986 р.; з 1988-го — секретар правління СПУ. 1989 р. обраний головою новоствореного То­вариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, на­родний депутат України.

Усе це — сторінки трудової та громадської діяльності поета. А початок творчості відноситься до 1 січня 1951 р., коли в газеті Львівського університету "За Радянську владу" публікується перший вірш Д. Павличка "Дві ялинки". А збірка віршів "Любов і ненависть" побачила світ 1953 р. і стала помітним явищем молодої музи передовсім через те, що принесла поезію громадянськи стривожену і гостру ("Я син простого лісоруба"). Ця громадянська напруга вирізнила дебют Д. Павличка з потоку повоєнної лірики, підрожевленої цілком зрозумілими переможними настроями, а з другого боку — не вельми сміливої порушувати гострі теми в часи сталінського диктату. Вірш Д. Павличка виростав на свіжій межі двох епох Західної України, в ньому нуртувала енергія суспільних болінь, спала­хуючи блискавицями щирого громадянського пафосу: "Але, людське забувши щастя й горе, Який до чорта буду я поет!".

У голосі 24-літнього автора було щось неструджене, неперемерхле, щось від тремтливого неофітського за­хвату. Те, що згодом утратить юнацьку наївність і вигартується в усвідомлене й невідступне служіння Правді. Літературне визнання прийшло до нього відразу. 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було (заочно!) прийнято до Спілки письменників.

Наступні збірки ("Земля", 1955, "Чорна нитка", 1958) разом з розвитком відомих мотивів — а це насамперед новітня історія Івано-Франківщини, "висо­кої землі" поета, її драматичні злами і горді творці — приносять і нові, дещо несподівані для суворо інтонованої музи Павличка, а разом з тим такі природні барви. Мається .на увазі інтимна лірика, зібрана в циклі "Любов" 1953 р., що пізніше дістав назву "Пахощі хвої".

Дедалі чіткіше в усіх поетичних жанрах проглядають риси індивідуального стилю Д. "Павличка. Це — особлива конфліктність ліричного сюжету, де думка й почуття рухаються доланням суперечностей, а обме­женість окремих позицій перетворюється на все-охопність діалектичного судження. Так, у вірші "Ти мене гуцулом називала" юнацька нетерплячість серця обертається очманілою закоханістю "до гробу", що перегорає на гіркоту зневажених почуттів, яка запов­нюється цілющим трунком досвіду: "У багатті другого кохання Першого завжди іскринка тліє".

Діалектичність думки, що прозирнула в низці творів 50-х років, означила кінець раннього періоду творчості й початок великої зрілої роботи. Засвідчила це збірка віршів "Правда кличе!" 1958 р., книга, яка стала духовним порогом шістдесятників, легендою для мо­лодих, славою і соромом свого часу. Соромом, бо вісімнадцятитисячний її тираж було вилучено з обігу і знищено. На IV з'їзді письменників СРСР автора було розкритиковано. І хоча сама книжка не назива­лася (як неіснуюча!), малася на увазі саме вона, її інвективні "неясності". А тим часом жодних неясностей не було — то пролунало слово правди про амо­ральність тоталітарної доби, бюрократизм, ідеологічне фарисейство, чиста правда, що уперше пролунала 1956 р., але в усій повноті своїй, як виявилося, передчасна. Лише нині ми дійшли розуміння цих проблем, але досі сонет Павличка "Коли умер кривавий Торквемада" лишається неперевершеною й унікальною за своєю соціальне філософською проникливістю алегорією то­талітарної системи:

Коли умер кривавий Торквемада,

Пішли по всій Іспанії ченці.

Зодягнені в лахміття, як старці,

Підступні пастухи людського стада.

О, як боялися святі отці,

Чи не схитнеться їх могутня влада!

Душа єретика тій смерті рада —

Чи ж не майне де усміх на лиці?

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Біографія Дмитра Павличка

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок