Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Західноукраїнський літературний дискурс

Західноукраїнський літературний дискурс

Назва:
Західноукраїнський літературний дискурс
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,48 KB
Завантажень:
30
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
У першому розділі "Національний Космо-Психо-Логос і національ­на ідентичність" розглядається культурологічний аспект понять "нація" та "національна ідентичність". Наголошується на тому, що національно-культурний організм (— це певна автономна психо-інформаційна і духовна система, що входить у надсистему—людство і має свої підсистеми (особа, родина, професійні страти, тощо), відзначається цілісністю, самореалізацією, самозбереженням і самовідтворенням і типологією, власти­вою1 і. для1 окремих [людських осіб. З погляду міфо-ритуальної теорії культури та структурної антропології; чиї поняття та підходи лягли в основу цього дослідження, нація є живим організмом-світом, де все дорівнює усьому, усе гомеоморфне: людина (мікрокосм) — етнос, нація (мезокосм) — світ (макрокосм), звісно ж із врахуванням того, що людину і етнос відрізняються від гомеоморфного з ними світу природи своєю

здатністю мислити, переживати, вступати в діалог з іншими людьми, з Богом і світом.

Нація — це комплекс якостей, реакцій на світ, слова і жести, рух, у просторі — Космо-Психо-Логос, до творення якого спричинилися різні "хімічні" сполуки, серед яких не останню роль відігравали і ландшафт, грунт, у який Бог "посадив" даний етнос, і спосіб жити в світі справіку, опановувати простір і ще якісь генетичні властивості, що, відшліфовувані історією, укладаються у саме такі риси національного характеру. Істо­рія — це творчість колективного суб'єкта — етносу, нації — історія її культури і свідомості. Світова історія — поліфонія культур, множинність етнічних свідомостей з їхніми світами, що разом складають людство.

Національний космос — це порядок речей у світі, певне співвідношен­ня вартощів, сприймання простору і часу, свободи і долі, верху і низу, далини/ширини, світла/темряви, неба/пекла, чоловіка/жінки, себе і Іншого. Світ-макрокосм-людство заряджений, запущений енергією мен­ших світів мезокосмів (народів, етносів, націй), кожен з яких, крім спільного для всього людства колективного підсвідомого, має і власний проект існува­ння, свій ідеал самореалізації і самоутвердження у макросвіті.

Усе, що з'явилось і існує, постійно загрожене поверненням до не­буття, не-існування — поглиненням хаосом і функціонує у боротьбі із цим хаосом, мусить постійно відновлюватися-перетворюватися. Щоби відновити свої виснажені біологічні ресурси, повинне "померти"— бодай на мить повернутися до першопочатку і з новою силою відродитися — до хаосу — в плані космічному, в оргію — у плані соціальному, у темряву (насіння), у воду (хрещення).

Творення космосистем різного рівня — єдиний онтологічний процес, хіба розпадається на два потоки — космогонії (творення космічних об'єктів) і антопогонії (творення людини, структури її психіки з первіс­них вод колективного підсвідомого — неба ідеалів — Супер-Я, земних можливостей —'Я; пекла бажань — Воно). Цю двоаспектність творення світу підкреслює і Біблія: Бог створив людину на шостий день Творіння. Те саме їй подарував свій космогогічний талант — творити речі, культу­ру — другу природу.

Процес національної самоідентифікації теж космогонічний за своєю природою: у момент самоосмислення відбувається відновлення націо­нального образу світу.

Далі у дослідженні розглядаються різні аспекти поняття ідентичності, його типологія (різні види ідентичностей, серед яких найбільш стала і універсальна національна ідентичність), його схожість-не-схожість із поняттями "тотожність", "самосвідомість", його онтологічний і культуро­логічний сенси: і індивідові, і нації потрібна ідентичність, щоб не тільки дати лад власному життю, а й впорядкувати світ навколо себе, іде­нтичність усуває відчуття загубленості, непевності, незахищеності, не­поінформованості.

У роботі національна ідентичність трактується передовсім як самосвідомість культури, надіндивідуального, інтелектуального механізму, компенсує, зменшує невпевненість і незнання індивідуальної свідомості і є її доповненням.

Національна література як один із найпотужніших засобів збереження у світі мезокосму — етнічної, національної ідентичності виховання національної самосвідомості найпромовистіше розповідає світові і самому народові про своєрідність його мелодії у симфонії народів-на "небесах буття". Та її роль не зводиться хіба до підтримання у часі наративної тотожності нації, а разом із іншими видами духовної діяльності є своєрідним космогонічним міфом, який зміцнює, відновлює і "тримає"' космосистему — світ і націю і їх "дублікат" — психосистему — самосвідомість, індивідуальну і колективну. Література є найчутливішим сейсмографом, що фіксує усі розлади в загроженій космосистемі — Втому, виснаження біоенергії на всіх космічних рівнях — від природи до людини і нації.

У другому розділі "Західноукраїнський текст 30-х рр. XX ст." розглядаються семіотичні аспекти осмислення історії, історико-культурної епохи як семіотичного об'єкта, семіотичні особливості західно­українського тексту ?0-х рр. XX ст.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Західноукраїнський літературний дискурс

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок