Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Засновки і напрямні сучасних досліджень літературно-критичних жанрів на прикладі літературної критики Західної України 20-30-х років ХХ століття

Засновки і напрямні сучасних досліджень літературно-критичних жанрів на прикладі літературної критики Західної України 20-30-х років ХХ століття

Назва:
Засновки і напрямні сучасних досліджень літературно-критичних жанрів на прикладі літературної критики Західної України 20-30-х років ХХ століття
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
100,31 KB
Завантажень:
50
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Засновки і напрямні сучасних досліджень літературно-критичних жанрів ( на прикладі літературної критики Західної України 20-30-х років ХХ століття)

 

Функціонально-комунікативний підхід до вивчення літературної критики (її історії також) вимагає відповідного понятійно-термінологічного апарату. Переакцентування уваги з історії ідей та критеріїв оцінки літературних явищ на історію діяльності критиків у контексті літературно-мистецького життя підкреслює роль і значення засобів порозуміння між учасниками комунікативної ситуації — форм висловлювання критиків, кодів їх ефективного спілкування з письменниками і читачами.

Традиційно формами висловлювань критиків з приводу мистецьких явищ, їх функціонування в суспільстві є жанри критики: рецензії, огляди, літературно-критичні портрети, ювілейні статті, некрологи, монографії, які різною мірою виконують основні функції критики — інформативну, просвітньо-дидактичну, регулятивно-корегуючу. У стосунку до мети виступу критика ці жанри є засобами її досягнення, однак до цих останніх зараховують і органи преси, зокрема ЗМІ (засоби масової інформації). Крім названих уже основних жанрів критики, функції інформування, поціновування виконують також звичайна бібліографія, анотована бібліографія, анотації, хроніка мистецького життя, а також маніфести письменницьких організацій, програми (платформи) часописів і видавництв.

Критики міжвоєнного періоду вже застали апробовану у журналістській практиці і літературному житті цю кількість жанрів, їх номінування, хоча й не завжди з коректним термінологічним статусом. У західноукраїнській періодиці XIX — початку ХХ ст. фігурували також публікації під назвами «оповістка», «сильветка», «причинки», «уваги», «розправа», «есей», «нотатки». Широко функціонували такі номінації усних і письмових виступів, як «реферат», «слово», письмових публікацій — «стаття», «текст». Але їх дефініцій, тим більше досліджень структури, поетики не було (принаймні, ми не знайшли). Частотність вживання літературно-критичних жанрів виявляла їх типову структуру, забезпечувала тяглість традиції. Отже, описуючи стан літературної критики окресленого періоду, користуємося передусім тими термінами, які функціонували тоді, намагаємося реконструювати поняття, що фіксувалися ними. Матеріалом для співвідношення системи понять-термінів є текст публікацій, щодо яких застосовується певне назівництво. Одначе структурно-змістові домінанти, однотипність (типовість) публікацій, які можна зарахувати до якогось жанру (одного із вже відомих чи новотвору), доводиться переважно встановлювати сучасному дослідникові, звісно беручи до уваги розпорошені, принагідні міркування, спостереження учасників тодішнього літературного життя. Це завдання ставить нас перед необхідністю використання, крім традиційного понятійно-термінологічного апарату, і деяких нововведень, що з’явилися у науці пізніше об’єктів дослідження, зокрема в 60-80-і роки ХХ ст., і досі деякі з них не набули змістової і операціональної однозначності. Йдеться насамперед про розширення значення й обсягу поняття «текст», нове понятійне наповнення слова «дискурс», правомірність використання останнього в літературознавчих дослідженнях (на відміну від лінгвістики і металінгвістики) — тим більше в українськомовних. У цьому зв’язку постає необхідність співвідношення понять «текст» і «дискурс». Таке дослідження на основі огляду різномовних праць здійснила польська дослідниця Анна Душак [9]. Ми користуємося її узагальненнями і висновками. Дискурс характеризує текст у використанні, в комунікативній ситуації. Процесуальне функціонування тексту супроводжується його динамізмом, що зумовлюється взаєминами надавця і реципієнта, опосередковується соціально-психологічними, культурологічними чинниками позавербального характеру [9, 16-18]. Це в принципі стосується як усних висловлювань, так і письмових повідомлень, хоч по-різному виявляється, фіксується, сприймається, розуміється.

Застосування терміну «дискурс» у літературознавчих дослідженнях за умов, коли велися і тривають дискусії про його понятійний смисл, вже апробоване, зокрема, М.Гловінським у Польщі [10], Т.Гундоровою [3-5], С.Павличко [8] в Україні. Перший зробив це на матеріалі літературної критики «Молодої Польщі», українські дослідниці — українського модернізму («Українська хата», «Молода Муза»). І все ж досі існують сумніви: чи коректно в гуманітарних науках сучасні дослідницькі інструменти застосовувати до колишніх ситуацій? Чи не призведе це до «накладання» чужих, невідповідних «матриць» на своєрідний, інший об’єкт дослідження? Досвід згаданих вище авторів переконує, що такої небезпеки можна уникнути. Вона підстерігає дослідника тоді, коли він просто підміняє терміни, в буквальному значенні слова «накладає» новий інструмент, як лекало, на давній предмет дослідження і фіксує лише те, що в це мірило потрапляє. Коли ж дослідник крізь призму нових понять бачить (описує і пояснює) нові грані предмета, що здавався вже відомим, тоді він розширює і збагачує знання про нього.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Засновки і напрямні сучасних досліджень літературно-критичних жанрів на прикладі літературної критики Західної України 20-30-х років ХХ століття

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок