Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Зорієнтованість та зумовленість художньої літератури

Зорієнтованість та зумовленість художньої літератури

Назва:
Зорієнтованість та зумовленість художньої літератури
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,25 KB
Завантажень:
33
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Зорієнтованість та зумовленість художньої літератури

Світогляд письменника і його творчість. „Тенденційне" і „чисте" мистецтво. Роль методології у виникненні та оцінці літературного твору. Філософія творчості. Художній твір як факт і фактор національної культури. Національний образ світу.

Художня творчість прямо залежить від світогляду письменника (у цьому плані простежується незаперечний зв'язок між світоглядом та ідеологією як суспільним світоглядом). Під світоглядом розуміють систему найзагальніших поглядів на світ взагалі та місце людини в ньому. У літературних творах відбиваються історичні виміри світогляду: характерні для певного часу переконання, принципи пізнання, ідеали і норми, синтез інтелектуального та емоційного настрою епохи. З іншого боку, творчість може залежати від ірраціонального, підсвідомого, стихійного начала письменника. Слідом за німецьким філософом Фрідріхом Ніцше, світоглядний, раціональний тип творчості називають аполонійським, а ірраціональний – діонісійським (від імені давньогрецьких богів Аполона та Діоніса).

У літературознавчих працях часто дискутують з приводу „тенденційного" (заангажованого) і „чистого" (незаангажованого) мистецтва. Під тенденційністю (з латинської – прагну, прямую) розуміють відверте прагнення привести читачів до певних висновків, свідоме, заздалегідь розкрите ставлення до чого-небудь. Тобто, ідеться про виразну ідейну спрямованість художніх творів, яку письменник свідомо втілює в систему створених для цього образів. Натомість під „чистим" мистецтвом розуміють творчість за принципами теорії „мистецтва для мистецтва", висунутими ще у XIX ст. Тут ідеться про мистецтво, звільнене від будь-яких суспільних зобов'язань, митець же постає автором лише естетичного продукту.

Однак, й естетична, й ідеологічна функції є іманентними (власне притаманними, питомими) функціями мистецького твору. Якщо „тенденційний" поет, за Іваном Франком, „виходить від якоїсь чи то соціальної, чи то політичної, чи загалом теоретичної тези, котру йому хочеться висловити, розширити між людьми"39 і робить це відкрито та свідомо, то „чистий" письменник, в силу природи мистецького твору, змушений теж у художній формі обґрунтовувати власну „теоретичну тезу" (хоча б тезу „мистецтва для мистецтва"), але робить це або приховано, або несвідомо. З іншого боку, „за будь-яких прагнень митець не може сепаруватися від суспільства вже тому, що користується словом"40.

Отож, тенденційним, так чи інакше, є будь-який письменник, просто не кожен здатен або 1) усвідомити, які саме ідеї він обстоює у художній формі, або, 2) якщо розбирається в теоретичних засновках власної творчості, не хоче, з тих чи інших причин, відверто про них заявити, ховаючись за порожні у своїй суті тези про „чисте" мистецтво, абсолютну „незалежність" митця від суспільства, про наскрізь індивідуальний художній світ тощо.

Інший момент, котрий варто уточнити, стосується естетичної „неповноцінності" „тенденційного" мистецтва, літератури зокрема. Справді, в історії української літератури траплялись приклади такої неповноцінності. Скажімо, коли йдеться про літературний рух епігонів Т. Шевченка. Їхні „правильні", національно-захисні твори були переважно слабкими з художнього боку і являли собою, по-суті, не факти художньої літератури, а факти історії. Чимало малохудожніх творів дали і радянські письменники-соцреалісти.

Натомість у XX ст. маємо принаймні два блискучі приклади високохудожньої і водночас відверто заангажованої літератури. Ідеться про творчість міжвоєнного покоління письменників-націоналістів, „вісниківців" (так звана „празька школа"): Ю. Дарагана, Є. Маланюка, Ю. Липи, Ю. Клена, О. Ольжича, О. Теліги, О. Стефановича, О. Лятуринської, Н. Лівицької-Холодної, І. Ірлявського та ін. Їх твори були наснажені ідеологією українського націоналізму в інтерпретації основоположника цієї ідеологічної системи Т. Шевченка та його послідовників: пізнього І. Франка, М. Міхновського, Д. Донцова, В. Липинського та ін.

Не можемо не згадати і високоестетичні твори письменників-"шістдесятників" та дисидентів, наповнених ідеями та ідеалами періоду хрущовської „відлиги" (В. Симоненка, М. Вінграновського, Л. Костенко, В. Стуса, І. Калинця, Є. Гуцала, П. Скунця, Вал. Шевчука та ін.).

І навпаки, зорієнтована на „чисте" мистецтво нью-йоркська група (Б. Рубчак, Б. Бойчук, Ю. Тарнавський та ін.), дала твори (швидше, просто тексти) сумнівної художньої вартості. Естетизм як ідеологія не завжди рятує від художньої неповноцінності. Поруч із естетичною насолодою художній твір мусить підводити читача до певної ідеї, тим самим впливаючи і на життя окремого індивіда, і на життя цілого суспільства, в ідеалі – поліпшуючи, ушляхетнюючи одиницю і спільноту. Свідома втеча від ідеології, на жаль, часто обертається втечею від художності. Як слушно писав Т. С. Еліот, якщо поезія „не дає насолоди і не впливає на життя, це просто не поезія"41.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Зорієнтованість та зумовленість художньої літератури

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок