Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Життя і творчість Степана Васильченка (Панасенка)

Життя і творчість Степана Васильченка (Панасенка)

Назва:
Життя і творчість Степана Васильченка (Панасенка)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
487,08 KB
Завантажень:
57
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Життя цього письменника було навдивовижу ціль­ним, безкомпромісним, плідним.

Народився Степан Васильченко (справжнє його прі­звище Панасенко) 1879 року на Чернігівщині в старо­винному містечку Ічні, яке не раз згадується в нашій історії. Мешканці Ічні, козаки та городяни, одвіку бо­ролися з турецькими завойовниками, польською шлях­тою, із звиклими до перемог шведами. В цих визволь­них війнах мужнів характер народу, гартувалися відвага і стійкість, оспівані кобзарями й лірниками, чиї протяжні наспівні думи майбутній письменник ще хлопчиком чув на ічнянських ярмарках. Зростав він у багатодітній трудовій родині, яка постійно боролася з нуждою. Влітку батько працював на різних сільсько­господарських роботах, а зимовими вечорами чобота­рював, виконуючи замовлення сусідів з навколишніх сіл. «Батько мій, козак Василь Панасенко...— свідчи­тиме згодом письменник,— теж був трохи грамотний, учився колись у дяка, любив у свято сам почитать, поважав у людях освіту. Живучи з сім'єю у великих злиднях, він зворушливо піклувався про нашу освіту, давши нам з цього боку навіть більше того, що міг да­вати з його злиднями». Аби хоч якось зводити кінці з кінцями, в домі працювали всі без винятку — і дорос­лі, й діти. Незважаючи на злидні, сім'ю не полишав дух взаємної приязні й доброзичливості, тут не підда­валися смутку, полюбляли жарт, веселу історію, вечо­рами робота супроводжувалася піснею, і нерідко в ру­ках у когось із хлопців, що забиралися на піч, з'явля­лася й справжня книжка. Найчастіше це був зачита­ний до дірок «Кобзар» чи повісті Гоголя. Письменник Степан Васильченко не раз згадуватиме ці роки, важ­кі, напівголодні, які, проте, щедро дарували йому доброту й ласку близьких людей, роки, насичені нехитрим і простим, але таким напруженим і світлим духовним життям.

Як багато важать для творчої художньої натури вра­ження дитинства! І якою дорогою була для Степана Васильченка його рідна Ічня, що так сповна, на все життя наснажила його переживаннями й враженнями. Холодні зими, чад у хаті, лахміття, недоїдання, пер­ші прикрощі й образи — все тоне, як скаже потім письменник, «у цій блискучій, райдужній, світлій ди­тячій кінопоемі», перейнятій ясним сонцем і буйною радістю молодого життя...

Найболючішим і найпринизливішим було відчуття безправності. По кілька місяців на рік діти наймиту­вали у багатіїв, з малоліття осягаючи азбуку соціаль­ної нерівності. І все ж скільки пісень лунало вечора­ми над Ічнею, які прекрасні й поетичні були сині літ­ні ночі, що ними колись захоплювався Пушкін і Го­голь, а потім Тичина й Довженко! їхню чарівну силу відчув на собі й Степан Васильченко і переніс її на кращі сторінки своєї одухотвореної прози.

В умовах гноблення, що стало нормою тодішнього життя, потрібна була міцна духовна опора, щоб люди­ні не вдатися в розпач. Можливо, саме тому письмен­ник так цінував у людях праці сприйнятливість до прекрасного, здатність за будь-яких умов зберігати в душі світлі вогники творчості, не дати погаснути їм серед обставин навіть геть несприятливих.

Співучий край, Ічня здавна славилася голосами. Васильченко пишався вокальною обдарованістю своїх земляків. Якось він жартома зауважив, що в самій ли­ше Ічні можна набрати голосів для будь-якої опери. З цієї пісенної стихії і виростав письменник, естетика фольклору органічно входила в стиль його літератур­ної творчості.

Через багато років, уже ставши визнаним і відомим, Степан Васильченко з теплим почуттям згадуватиме зоряні, співучі ночі своєї Ічні, вірних товаришів, і мрії тих літ, і лукавий зблиск дівочих очей... Назавжди збереже він у серці рідне село й отчу хату, де непо­рушний народний звичай і турботливе батьківське ви­ховання постійно кликали до добра й духовності, про­буджували в дітях почуття справедливості й людянос­ті, прищеплювали їм поняття національної культури й загальнолюдської моралі. «За всі роки, які я прожив у батьковій хаті,— з гордістю відзначить потім пись­менник,— я ні разу не чув брудної лайки чи якогось цинічного слова».

Явно виражені здібності до навчання, працелюбність і великою мірою щасливий збіг обставин допомогли Степанові Васильченку переступити поріг Коростишевської вчительської семінарії, зі стін якої він вийшов з дипломом, що відкривав, здавалося, широку й пряму дорогу в життя. Дев'ятнадцятилітній юнак, сповнений життєвих сил, їде вчителювати у віддалене село на Київщині, в Канівський повіт — шевченківські краї. З класичної літератури добре знаний образ молодого інтелігента з демократичного середовища, світлого мрійника, натхненного високою ідеєю сіяти «розумне, добре, вічне». Степан Васильченко належав саме до таких людей. Він горів прагненням бути корисним тру­довому люду, допомогти селянським дітям розкрити свої здібності — адже навіть серед найзнедоленіших, нужденних, напівголодних стрічалося на його жит­тєвому шляху стільки обдарованих самобутніх на­тур...

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Життя і творчість Степана Васильченка (Панасенка)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок