Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Образ вовка у фольклорі Українців

Образ вовка у фольклорі Українців

Назва:
Образ вовка у фольклорі Українців
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
53,91 KB
Завантажень:
75
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Ця робота присвячена присвячена образу вовка, що стрілою пронизує фольклор українців, та наших предків індо-європейців. Причина її написання, перш за все, бажання розібратися чому з малечку я асоціюю себе з вовком, чому в казках, що розповідала мені бабуся вовк завжди “вовчик-братик” і не інакше. Зрозуміти чому образ вовкулаки не страшить на наших теренах, в той час як де-інде про них знімають страшні фільми? Нарешті пояснити собі та іншим чому отаман Сірко отримав собаче ім’я!

Перш за все потрібно розуміти хто є вовк і що він за один. Перш за все Canis lupus – Вовк звичайний великий лісовий хижак. Він може бути до метра заввишки і важити до 50 кг. Вовка, як відомо ноги кормлять, тому він прекрасно пристосований до тривалого бігу та різких ривків. Вовки живуть практично у всіх ландшафтних зонах, хоч найбільше вони розповсюджені у степах, лісостепах, тундрах ба навіть напів пустелях. Вони об’єднуються у зграї, що розпадаються на сім’ї навесні, щоб привести потомство. Головна здобич для вовка великі копитні. Це не більше ніж енциклопедична замітка. Тепер докладніше про ті якості, що роблять вовків схожими на людей:

Вовк справжній мисливець. Крім власної спритності у полюванні використовує допомогу родичів, особливості ландшашту.

Він благородний і справедливий – за нормальних умов він не буде нападати на противників слабших за себе.

Він чистий – вовк не харчується падлом.

Вовк вільний, свободолюбивий та самостійний, в той час як левів дресирують у цирках.

Він безстрашний – б’ється до перемоги чи смерті.

Вовк моногамний, виховує своїх дітей. У них немає перелюбів.

Оттакий вовк живе у середньоєвропейських лісах. Не дивно, що прадавні народи, що жили з мисливства хотіли бути схожим на нього. Культ вовка на наших теренах сягає сивої давнини, ще праіндоєвропейці мали тотемний культ цього звіра. То ж звідси випливає висновок, що всі народи індоєвропейської мовної групи матимуть відповідні культи та їхне відображення у фольклорі. Саме так стверджує професор Л. Залізняк, більше того він пропонує це як ознаку, що вирізняє цю мовну групу серед інших. За свідченням Геродота, уже стародавні слов’яни - неври вважали, що кожен з них щороку на кілька днів перетворюється на вовка, а потім знову набирає людського образу

Це підтверджується зокрема засобами палеолінгвістики та порівняльної лінгвістики. У всіх індоєвропейців знайдені спільні слова, що означаються види дерев та тварин: дуб, береза, граб, бук, ясен, осика, верба, тис, сосна, горіх; Вовк, ведмідь, рись, лисиця, шакал, кабан-вепр, заєць, змія, бобер; орел, журавель, ворона, тетерев, гуска-лебідь.

Аналіз фольклору європейских народів має образ хтонічного вовка, що пожирає сонце й зорі. Хоч з іншої сторони цей вовк хмара дає живильне молоко (дощ). У слов’ян йому протиставляється крилатий пес Семаргл-Переплут, що охороняє посіви та поїть їх дощем. Подібні образи існують у всіх індоєвропейських народів – від скандинавського Фефніра до індійської Сарами. Литовці та чехи називають Вечерницю (Hesperus — планету Венеру) - Вовчоюю зіркою, а саме Zwerinne/ Zwiretnice від zweris – вовк. У старовинних західнруських перекладах книги Іова слово звір відповідає вовку.

Порівняльна лінгвістика дає нам інші знання – наскільки важливими були вовки у житті европейських народів. Це можна простежити за кількістю похідних слів та понять від базового іменника. Тут правда потрібно враховувати прадавні табу – вовка називали: лютим, хазяїном, дяьком, братом, Іваном, сірим. Українці назвають другий місяць зими “Лютий”, що також називають вовчим часом. Цілий племінний союз полабських слов’ян називався “лютичі”. Чечени та інгуші називають вовка “борз”, звічти запозичена “борзая” - швидконога порода собак, та “борзий” – зухвалий. Вовк хижак тому Сканд. vargr означає вовка, розбійникака та злодія. Слова Волк і вор є спільнокореневими. В народних піснях слово вовк заміняють епітетом лютий, є достатньо причин виводити його від снк. кореня lu — рвати, мучати, грабувати. Крім того знаменно те, що прикметник лютый в місцевих говірках означає швидкий - “он лют бегать”, тобто швидконогий. На думку Якова Грімма старонімецке warg (готск. vargs, исл. vargr) спільнокореневі з враг, що в може також означати чорта.

Крім того наявність вовка у прислів’ях та приказках. Більш за все він пов’язаний із негативним наслідком промовляння у голос його імені: “сказал бы словечко, да волк недалечко”, “про вовка ричь, а· вовк на зустрич”, “про вовка помолка, а вовк у хату (или: у кошари)”, “nie wyzywaj wilka z lasu!”. Білоруси кажуть “Ему воук дарогу перебег” про людину, якій щастить. Українці казали, що “якби чортів грім не бив, вовки не виїдали, то їх би наплодилося, що й світу видно не було б”

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Образ вовка у фольклорі Українців

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок