Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Школа київських неокласиків

Школа київських неокласиків

Назва:
Школа київських неокласиків
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
20,70 KB
Завантажень:
158
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Дитинство видатного поета і літературознавця М. Зерова минуло в Зінькові на Полтавщині, де він народився 26 квітня 1890 р. в сім'ї вчителя, згодом директора місцевої двокласної школи.

Закінчивши Зіньківську школу (цікаво, що його однокласником був Павло Губенко, майбутній Остап Вишня), М. Зеров навчався у Охтирській гімназії, а з переїздом батьків до Переяслава 1903 р. перейшов до Першої Київської гімназії, де пробув до 1908 р. Вчився М. Зеров блискуче, але медалі не дістав саме через опозиційні до урядової політики настрої.

1908 р. М. Зеров вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Там він мав намір спеціалізуватися з історії та літератури Давнього Риму, але відповідних фахівців на факультеті не виявилося. Він зацікавився українською історіографією й написав курсову роботу «Літопис Грабянки як історичне джерело і літературна пам'ятка». Це була перша ґрунтовна наукова робота М. Зерова.

До того часу це вже був сформований, як на студентський вік, дослідник. Від 1912 р. він друкується в українському педагогічному журналі для сім'ї і школи «Світло», а з наступного року досить регулярно виступає з рецензіями в газеті «Рада». В ці ж роки стає активним членом української студентської громади, виступає з доповідями, бере участь в обговоренні літературних і політичних проблем. А на похованні Б. Грінченка 9 травня 1910 р. М. Зеров виголошує палке, національно свідоме прощальне слово від студентства.

М. Зеров їде вчителювати до Златопільської гімназії. Це була глуха провінція, з якої йому вдається вирватися лише 1917 р., беручи участь у Першому й Другому Всеукраїнських учительських з'їздах. З вересня 1917 р. М. Зеров очолює секретаріат педагогічної ради Київської 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, а також викладає тут латинь. У цей же час як постійний рецензент він починає активно виступати в журналі «Книгар», пише вірші, не маючи серйозного наміру їх публікувати.

Дослідники вважають, що М. Зеров не зазнав впливу якихось літературних течій, а відразу постав «неокласиком». Це не так. Приміром, його поезії «Про схід сонця...», «То була тиха ніч чарівниця» позначені символістськими впливами з їх неодмінною атрибутикою. Ймовірно, саме тому М. Зеров ніколи їх не друкував, проте щедро презентував своїм друзям акуратно вимережені саморобні збірки поезій. До сьогодні їх дійшло понад десяток, і найсоліднішими є подаровані університетському товаришеві В. Романовському три томи «Почти полного собрания сочинений» (1910 - 1919), що зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури й мистецтва України.

У 1919 - 1920 рр. М. Зеров уже редагує «Книгар», а з 1919 р., не полишаючи роботи у гімназії і журналі, починає викладати в Київському архітектурному інституті історію української культури.

Високі патріотичні почуття проявляються не тільки в літературно-критичній діяльності М. Зерова, а й у його тогочасній поезії. Як зразок можна назвати вірш «Ріг Вернигори» (1919), в якому надії автора на відродження свого народу, мабуть, звучать найвиразніше:

Зникнуть, злії агарянс... Вся потуга їх розтане, як весною тане сніг. А над нашим краєм рідним задзвенить ключем побідним Вернигорин дивний ріг.

З весни 1918 р. М. Зеров сходиться з українськими митцями та вченими, що гуртувалися навколо ректора Української Академії мистецтв Георгія Нарбута (саме в цьому елітному колі інтелектуалів народився гумористично-пародійний образ Лупи Юдича Грабуздова, «неслужащого дворянина», з маломаєтних поміщиків пирятинських. Ідея полягала в тому, щоб показати як розкладалося малоросійське дворянство, як зрікалося своєї культури й мови. В пресі друкувалися фейлетони «З газетної практики Л. Ю. Грабуздова»).

У 1920 р. М. Зеров одружується з Софією Лободою, серйозно думає про наукову працю. Того ж року виходять друком підготовлені ним книжки «Антологія римської поезії», «Нова українська поезія», що стали примітним явищем у тогочасному літературному житті.

З голодного Києва М. Зерова запрошують на роботу у Баришівську соціально-економічну школу. Тут він працює близько трьох років, не пориваючи творчих зв'язків з Києвом (про це докладно написав свого часу Ю. Клен у «Спогадах про неокласиків»).

Це були плитні щодо творчості роки - всі поезії, вміщені в зеровській збірці «Камена» (1924), написані тут. А ще - низка сонетів та сатир-пародій, численні переклади і навіть кілька невеликих оповідань, які збереглися в архівах.

Але провінція знову, як і в Златополі, пригнічувала. Нарешті у вересні 1923 р. М. Зеров дістає посаду професора української літератури Київського інституту народної освіти (так тоді називали університет). З 1 жовтня того ж року він розпочинає читати свої лекції, про які згодом поширюватимуть легенди. Одночасно викладає українську літературу в багатьох інших вузах Києва.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Школа київських неокласиків

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок