Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Я вибрала Долю собі сама: життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко

Я вибрала Долю собі сама: життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко

Назва:
Я вибрала Долю собі сама: життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
34,61 KB
Завантажень:
176
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 
Тема: "Я вибрала Долю собі сама": життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко.

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси вчителювали й з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька - Василя Костенка, поліглота-самородка, педагога від Бога, який при потребі міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі. І.Бокий підкреслює: "Родинне виховання - воно було звичайним за житейськими мірками, але "на рівні вічних партитур": як-не-як, батько знав 12 мов, вільно почувався в усіх науках, тому чи не всі їх у школі викладав, і духовний досвід його та матері, їх стоїцизм, загартований в пеклі випробувань, донька засвоювала, переплавляла в собі змалку". На формування характеру й світогляду мали великий вплив і родинні легенди. Оскільки Ліна Костенко пізніше скаже, що її життя - у її віршах, то деякі поезії проливають світло й на все генеалогічне дерево, яке не могло дати бутафорських плодів, якщо яскравими особистостями були цілі покоління предків. Добре, якщо заздалегідь учитель запропонує окремим учням вивчити напам'ять і продекламувати поезії "Веселий привид прабаби", "Люблю легенди нашої родини", "Храми", "Мати" (не всі, тільки одну-дві - на вибір учителя). Прослуховування цих творів скрасить біографію, а живі, колоритні персонажі запам'ятаються старшокласникам на усе життя. Подаємо художні тексти.

Веселий привид прабаби

Рідна моя прабабо, а я ж не знаю, де Ваша й могила.

Хрести порубали на дрова, не гнівайтесь на людей, - війна.

А було ж, на проводи як обвішають той хрест рушниками,

то він лопотить на вітрі, біліє вночі, як мана.

Отож хрести позникали. А цвинтар заріс лободою.

Ви, кажуть, були з благородних, пудрували своє лице.

Було Вам 110 років, а Ви були молодою.

Така вже Ваша порода, та, власне, я не про це.

Коли Ви навіть осліпли, то Ви не те, щоб осліпли,

а так, - Ви просто не бачили деяких прикрих речей.

І коли Ви косу чесати сідали собі на ослінчик,

стояла на півобличчя темна вода очей.

Коси було дуже багато. Ви грали на ній, як на арфі.

Усі золоті волосинки дзвеніли у Вашій тьмі.

І Ви казали до діда - а дід човгикав по хаті -

а що ви йому казали, то Ви не чули й самі.

Той дід був простого роду. Він був мужицького роду.

Йому рушники вишивали дві Ганьки і п'ять Варвар.

Той дід був поїхав до міста - продавати городину.

Той дід був як Вас побачив, той дід був пропив товар!

Хоч він був чесного роду, таж Вас йому не давали.

То що ж йому залишалось, то він Вас узяв та й вкрав.

Та так Вас привіз до батька та й каже: "Ось моя виручка".

А батько його гарапником та й у солдати віддав.

Та так ото 25 років Ви їздили за солдатом.

Знайшлася у Вас Марієчка, морочливий індивід.

Вдягав мундир миколаївський - парубком був чубатим.

Знімав мундир миколаївський - оце тобі маєш, дід!

То ви перегодом осліпли. І лихо Вас не укоськало.

Вам був уже рік сто перший, чи Ви й не знали, котрий,

як Вас покусали собаки полковника Мацаковського.

Якби не оті собаки, то Ви б танцювали кадриль.

Як вже ж вони покусали, то Ви упали у лежу.

От тільки й добра: на лежанці не хапав за литки город.

Ви уже тільки навпомацки розрізняли Вашу одежу.

Розпалося Ваше дзеркало, і шашіль з'їла комод.

Але ви таки вставали, хоч як було через силу,

Сідали косу чесати, немов ішли до вінця.

Кивали пальцем онуці і тихо її просили:

- Подивися на мене у дзеркало. Цей гребінь мені до лиця?

Люблю легенди нашої родини,

писати можна тисячу поем.

Коли були ще баба молодими,

вони були веселі, як Хуррем.

Вони в житті не сердилися й разу.

І діти гарні, й любий чоловік.

Але як що вважали за образу, -

Тоді мовчали страшно і навік.

Що б не було там, будень чи неділя,

не вдаючись ні в який монолог,

вони ішли в мовчання, як в підпілля,

вони буквально замикались в льох.

Вони не те, щоб просто так мовчали, -

вони себе з живущих виключали,

вони робились білі, як стіна.

Вони все розуміли, вибачали,

але мовчали, тяжко так мовчали,

неначе в них вселився сатана.

Усіх трясло з того переполоху,

щезали всі, хто вельми їм допік.

Та мамочко, та вийдіть з льоху! —

В душник благали діти й чоловік.

Вони мовчали, як у бастіоні.

Вони благань не мали на меті,

непереможно безборонні

в своїй великій німоті.

Коли ж вони відходили потроху

і вже од серця зовсім одлягло,

вони капусту вносили із льоху,

і більш про це вже мови не було.

Храми

Мій дід Михайло був храмостроїтель.

Возводив храми себто цілий вік.

Він був чернець, з дияволом воїтель,

печерник, Боговгодний чоловік.

Він був самітник. Дуже був суворий.

Між Богом-чортом душу не двоїв.

І досі поминають у соборах:

храмостроїтель Михаїл.

Жив у землі, мовчущий не во злобі.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 



Реферат на тему: Я вибрала Долю собі сама: життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок