Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Легенди рідного краю

Легенди рідного краю

Назва:
Легенди рідного краю
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
5,49 KB
Завантажень:
82
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.1


Скачати цю роботу безкоштовно
ДОВБУШ - ДОБРИЙ ЧОЛОВІК

Довбуш був дуже добрий чоловік. Він помагав бідним карав панів за несправедливість.

Якось йому пожалівся один ґазда, що пан забрав від нього коні. Прийшов Олекса до того пана й звідає:

— То ти вчора забрав від ґазди коней?

Що було панові робити! Мусив признатися, бо здо­гадався, що перед ним Довбуш. А Олекса каже грізно:

— Раз ти взяв собі коні, то хочеш ґаздувати. Так іди

і запрягай коні й привези тому чоловіку дров!

Не вмів пан коней запрягати. Та Олекса доти підганяв його бучком, доки пан не запріг. Вчив пана бучком і в лісі, бо пан не вмів дров зладити й на віз натерхати.

Пан віддав ґазді коней і більше ні від кого не забирав тягло.

А Довбуш далі ходив, робив людям добро. В нього було таке добре серце, що він не лише бідних людей вмів пожаліти, але й худобину не давав збиткувати.

Одного разу він ішов лісом. Чує якесь гойкання, лускання. Підійшов близько — а то чоловік б'є волів, що не можуть витягнути віз із болота. А віз повний дров, одно колесо вгрузло в болото по ступиш'.*

— Ти що худобину мучиш? — крикнув Довбуш.—

Не можеш кілька колод зняти з воза?

Почав чоловік виправдовуватися, що дуже спішить додому, бо жона хвора. Вислухав Довбуш чоловіка і каже:

— Добре, на цей раз тобі подарую!

Далі підійшов Олекса до воза, взявся за вісь і допоміг волам витягнути віз на сухе місце. Таку велику силу мав!

А худобу мучити — то великий гріх. Ачей худобина за себе слово не скаже.

Ішов якось Олекса Довбуш полониною. Чує: десь вівці дуже блякають 2. Пішов на голос. А то вже сонце височенько, але вівці не на паші — заперті в кошарі. Вівчар і ватаг — чи щось з'їли, чи ще якась на них пригода — лежать хворі, не можуть встати. Як узнав Довбуш, що вівці недоєні і другий день заперті в кошарі, каже своїм хлопцям:

- Дамо мало панам перепочинок, бо мусимо мало

повівчарити!

Сів сам на струнгу, сіли і його хлопці. Подоїли овець, пустили на пашу. А Довбуш сам робить сир.

Три чи чотири дні Довбушеві хлопці вівчарили, а їх отаман ватажив. Як хворі встали на ноги, щиро подяку­вали опришкам за допомогу.

Олекса Довбуш дуже поважав вівчарів, скотарів, конюхів. Бо знав, яка у них тяжка робота, чи дощ, чи спека — день у день ходити коло худоби. Айбо за це він був завжди чеканим гостем у вівчарських колибах.

Кажуть, що одного разу Довбуш розбив банк у Сиготі. Було там багато золота. Добуте золото опришки поділи­ли. Де вони золоті гроші рахували, там місце називали Рахів. Коли там село виникло, то й село так назвали.

Довбуш свою пайку взяв у торбу і, куди йшов полони­нами, там золото жменею і розсівав. Зазвідали його побратими, чому так робить, а він їм каже:

— Будуть скотарі та вівчарі находити і нас добрим

словом згадувати!

Завантажити цю роботу безкоштовно



Реферат на тему: Легенди рідного краю

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок