Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Голодомор в українській поезій і прозі

Голодомор в українській поезій і прозі

Назва:
Голодомор в українській поезій і прозі
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
16,67 KB
Завантажень:
124
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Тривожний рік 1998-й проходить під знаком трагічних подій 65-літньої давності, коли чорні крила голодомору обійняли багаті чорноземи України, змусивши одних помирати страшною голодною смертю, інших — з потьмареним розумом — піддатись жорстоким канібальським звичаям.

Схиляючи голови перед тими, хто помер, і перед тими, хто вижив на глевкому хлібі з кори та глини, хочеться нагадати, що репетиція цієї диявольської вистави відбувалась ще на початку двадцятих років, коли червоноармійські загони оточили всю Наддніпрянщину, прирікши її на вимирання.

Таким чином більшовики помстилися за ще не забуті часи національного піднесення в Україні. І одним з перших сказав гіркі слова правди молодий Павло Тичина, сонячний кларнет якого був налаштований на оспівування українського відродження. В його поемі “Чистила мати картоплю…” проста українська жінка, стурбована за майбутнє своїх дітей, прорікає:

Ленін-антихрист явився, мій сину, а ти проти мене.

Треба боротись: ворог явився.

Болем і скорботою проникнута поезія “Загупало в двері прикладом…”, котру лише в останньому томі 12-томника Тичини опубліковано повністю, без скорочень.

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.

— А-ну, одчиняй, молодиця, чого ти там криєшся в хаті.

Застукало в серці, різнуло: ой горе! Це ж гості до мене.

Та чим же я буду вітати — іще ж не зварився синочок.

На одну збожеволілу молодицю аж п’ятеро озброєних чоловіків… І лише один співчуває нещасній.

— Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила!

А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають.

Що ж трапилось потім, чому в апогей голодомору з’являється сумнозвісний вірш “Партія веде”, опублікований в самій більшовицькій “Правді”?

Зважаючи на абсолютну нехудожність з точки зору поетичної естетики автора “Сонячних кларнетів”, можна цілком погодитися із твердженням Остапа Тарнавського, українського літературознавця з-за рубежу, чиє дослідження оприлюднив журнал “Всесвіт” 8 років тому. “Іронія, що він (Тичина) висунув як засіб вислову, була сприйнята як вірне служіння, і поетова (іронічна) творчість стала частиною сталінської пропаганди, іронічна поетова поза коментувалася всерйоз”.1

Доводити зараз, що “Партія веде” — нісенітниця, набагато легше, ніж раніше було вивчати “художні особливості”. Якщо навіть абстрагуватися від “панів” та “буржуїв”, які вже давно були скинуті до “одної ями”, то й неозброєне око помітить примітиві рими, якими грішать поети-початківці, набрані без логічного зв’язку тогочасні атрибути: комсомол, МТС, повітряний флот… Відвертим глумом над партійними планами звучить обіцянка “в МТС пошлемо друкарні”, а “мур” і “мол” виступають в значенні “перешкода”. А назвати цей час “неповторним”, “невмирущим”, коли голодна смерть косила мільйони, можна було тільки саркастично.

Всім відомо, що П.Тичина перебував у своєрідній еміграції, відмежувавшись від реального життя, але бодай символами спілкувався із тими, хто міг його зрозуміти. Тому завжди наполягав, щоб під цією пріснопам’ятною поезією завжди стояла дата — 1933 рік.

На відміну від П.Тичини, інший поет, який також символізував національне відродження України, Є.Маланюк змушений був скоштувати гіркого хліба еміграції справжньої. Та ніяка “залізна завіса” не змогла приховати від нього смертельного поєдинку між владою та народом. “Року Божого 1933” — так названа одна із поезій Є.Маланюка, в якій вчуваються ремінісценції “Скорбної матері” П.Тичини:

Вже нема хуторів і держав,

Тільки трупи в житах, тільки трупи

Та від хрипу крива іржа,

Що замкнула посинілі губи.

Через кілька літ, в 1938-му, Є.Маланюк знову повертається до цієї теми, але на цей раз його поетичне бачення окремими деталями як би уточнює картину, змальовану в поезії “Року Божого…”. Порівняймо:

Поміж ребрами хат, по дорогах

Диким зіллям здіймається степ

І регочеться з неба і з Бога…

(“Року Божого…”)

Господь забув і одвернув обличчя,

І от земля запалась як труна, й

Над пусткою її удвох владичать

Антихрист і неситий Адонай.

(“Там висхла жінка кулями прошита”

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Голодомор в українській поезій і прозі

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок