Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Життя та творчість Степана Васильченка

Життя та творчість Степана Васильченка

Назва:
Життя та творчість Степана Васильченка
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
20,62 KB
Завантажень:
46
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Рідне містечко на Чернігівщині видавалося та­ким любим та гарним, хоч у ньому, як і всюди, вікували злидні, за тяжкою працею біднота світа-сонця не бачила. Там 8 січня 1879 року він народився, хам пізнав перші дитячі радощі й жалі. Чимала родина Панасенків — усіх було восьмеро — тулилася в старій, скособоченій хаті, обсадженій кленами, ясенами, горобиною. .Маленьки­ми підсліпуватими віконцями дивилася вона на майдан, дивилась просто й відверто, не соромлячись бідності своєї, бо жили в тій оселі чесні роботящі люди. Батько був чоботарем, мати по наймах за нужденний заробіток гарувала. Ні клаптя поля, ані хвоста в Дворі. Як заходили жнива, вся родина за убогий сніп жала чуже. Степанко воду носив женцям. Усі рясним потом обливались, а взим­ку так і не було в'їжно.

Довгими вечорами в хаті кипіла робота: батько шив чоботи і синів своїх старших того ремесла навчав. А менші залазили на піч і по черзі розповідали казки, вигадували всякі дивовижні історії. Степан завжди умів найдотепніше змостити. Був меткий, жвавий, беручкий до всякого діла.

В убогій сім'ї шанували правдиве слово, пісню, жарти. Батько був письменний (колись у дяка навчився грамоти), поважав осві­чених людей, знав ціну мудрій книжці. В хаті Панасенків любили Шевченкового «Кобзаря» і Гоголевого «Тараса Бульбу». Часом тут лунали пісні — «Ой, наступала та чорна хмара», «За Сибіром сонце сходить...», їх виводили дорослі й діти. Значно пізніше письменник Степан Васильченко (такий літературний псевдонім обере Степан Васильович Панасенко) згадуватиме: «Найсильніше враження справила на мене ця трійця: Пісня, Кобзар і Гоголь, твори, яким я не знаю рівних у світовій літературі. Перегортаючи «Кобзаря», я не один раз пригадував усе своє життя...»

Батько дбав, щоб діти вчилися, бо у спадщину ніякого достатку він їм не міг лишити. «Учіться, діти,— казав, бувало,— та шукайте других шляхів».

П'ять років ходив Степан до початкової школи в Ічні. І закінчив її найкращим учнем. Його залишили при школі, щоб готувався до вчительської семінарії. Минуло два роки напруженої праці. За цей час хлопець добре опанував програму, перечитав багато книжок російського і світового письменства (при школі була як для того ча­су багата бібліотека).

Шістнадцятилітній Степан їде вчитися до Коростишівської учи­тельської семінарії. Щирим і зворушливим було прощання з рідни­ми, односельцями. Дядьки й тітки, сусіди наказували: «Пам'ятай батька, шануй матір! Не забувай, з якого коліна вийшов. Нами, бід­ними, не гордуй. Кирпи не гни. З панами не водись...»

Коростишівська семінарія була єдиною на Україні, куди прийма­ли здібних дітей селянської бідноти. Вступити до неї було мрією, але щастило небагатьом, бо на казенний кошт виділялося щороку тільки 10—12 місць, а платити за навчання незаможні батьки не могли. Тому-то вчилися в Коростишеві переважно діти багатіїв.

Семінарія не справдила надій Степана Панасенка. «Навчання бу­ло в семінарії трохи хаотичне,— писав він пізніше.— Часом вона більше скидалася на музичну або співочу школу. Було чимало гультяйства». Казенно-схоластична програма навчання не могла за­довольнити допитливого, жадібного до знань юнака, і він опановував науку самостійно, читаючи художню літературу, науково-педагогічні та історичні книжки.

Школою ідейного гарту для Степана Панасенка став літературно-художній гурток, де молодь виховувалася на кращих зразках рево­люційної літератури та мистецтва. У роботі гуртка майбутній пе­дагог і письменник брав найдіяльнішу участь.

Немало води спливло за три літа. Змужніли хлопці, розуму на­бралися. Настав час прощання. А далі — в путь. До якого ж бере­га пристане хисткий човен його, Степанової, долі?

Осінь 1898 року. Село Потоки під Каневом. Тут по закінченні семінарії опинився молодий учитель. Школа в старій напіветрухлявілій хаті під солом'яною стріхою. З кутків тягне вогкістю й цвіллю. Сиро, непривітно. Майже така сама і вчителева квартира. Голі сті­ни, голий стіл, кривоноге ліжко, три стареньких стільці. Оку нема за що зачепитися. Сумно на душі у Степана, жура серце діймає. Правда, його тепер величатимуть «господин учитель». Та дарма! Він зроду-віку не забуде свого мужицького коліна.

Сповнений молодечого запалу, учитель Потоцької однокласної школи поринув у роботу. В класі — більше-сотні учнів (чотири гру­пи). Єдиних підручників немає. До якої методики вдатися, якого способу добрати, щоб за таких умов навчити дітей хоч по складах читати і без грубих помилок писати? Учитель думав, міркував, зва­жував. І таки знаходив вихід. Його учні багато й залюбки читали, самостійно розв'язували складні задачі. А особливо захоплювали їх усні розповіді, перекази цікавих історій. Школярі полюбили науку, свого наставника. Бешкетники, й ті принишкли, втяглися в роботу. А як загорялися дитячі оченята, коли вчитель читав їм вірші, каз­ки, оповідання рідною мовою, коли вчив співати задушевних укра­їнських пісень.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: Життя та творчість Степана Васильченка

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок