Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Україна в поетичному сприйнятті Є.Маланюка

Україна в поетичному сприйнятті Є.Маланюка

Назва:
Україна в поетичному сприйнятті Є.Маланюка
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,03 KB
Завантажень:
96
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Сучасній Україні бракує Є. Маланюка. Могутній розум та винятково прониклива інтуїція, якими він був наділений з якоюсь відчайдушною наполегливістю були спрямовані на осмислення України – її минулого та сучасного. Він був аристократом духу, а тому й не міг змиритися з упослідженістю Батьківщини. Для того щоб допомогти їй вийти з безчестя, він зробив усе, що може зробити людина його масштабу, - заглибившись в історію, віднайшовши і показав головні причини негараздів. Дав діагноз хвороби, що підточувала національний організм – «малоросійство». Попередив, що в роки державності (він вірив у неї пропри все) ця проблема лишиться найголовнішою для «державних мужів» Прогноз виявився точним.

Перша збірка Є. Маланюка мала назву «Стилет і Стилос»

Стилет — це символ боротьби, символ дії... Це вітер, рух, напружені м'язи, стиснений на руко­яті п'ястук. Стилос — це світ мистецтва і краси... це світ захоплення гріховною красою...»

Назва збірки надзвичайно гли­бока. Учорашній вояк УНР відкладає тригранний клинок — стилет і бере до рук мирне перо — стилос (загострена паличка, якою користувалися давні по­ети і літописці). Це не тільки протиставлення:

Стилет Стилос

тригранний клинок перо літописця

символ боротьби за державністьУкреши Україна = Еллада степова

історичне минуле трагедія бездержавності

Мрія реальність

грунт для неоромантизму

Це не тільки літературна дилема:

служіння інтересам суспільним чи оспівування краси

поет-політик поет-лірик

Це світогляд Євгена Маланюка, що став на герць зі своєю нацією, бо прагнув жаром залізних слів ви­палити рабську сльозу малороса і показати світу — ось він справжній українець. Це — протиставлення. З одного боку:

Тюхтій-хохол, що, хоч дурний, та хитрий,

Макітру хилить виключно по вітру,

Міркує шлунком і хропе гуртом.

А з іншого:

Внук кремезного чумака.

Січовика блідий праправнук,

Я закохавсь в гучних віках,

Я волю полюбив державну.

Меч вояка за державність України поет змінив на перо. Але мирний стилос у його руках стає стилетом. Вся збірка — це життєва програма Євгена Маланюка.

Збагнеш оце, чим серце билось.

Яких цей зір нагледів меж,

Чому стилетом був мій стилос,

І стилосом бував стилет.

Отже, поет підкреслює, що боротьба не припи­нялася, вона продовжується зброєю стає слово.

Слово «безмежжя» у поезії «Стилет чи стилос? Не збагнув...» однаково стосується як «берегів краси», так і «набряклого вітром обрію». Ліричний герой органічно поєд­нує у своїй душі два, на перший погляд несумісні, світи, які, не втрачаючи своїх конкретних характеристик, взаємозба­гачуються у новій якості. Є. Маланюк виходив із відповід­ного розуміння своєрідності українського письменства, змушеного реалізувати свій талант у несприятливому для творчості національному середовищі. Він мусив торувати шлях до незалежності та державності України, виконувати чимало позалітературних функцій, тому що завжди браку­вало національне свідомих фахівців, але при цьому лишати­ся митцем, писати свої твори за законами краси. Така проблема ніколи не поставала перед письменниками істо­рично визначених у власних державах націй (англійської, французької, шведської, російської тощо).

Є. Маланюк не тільки порушив визначальне питання української дійсності, а й знайшов необхідне його роз­в'язання, присвятивши цьому все своє творче життя.

Вірш «Пам’яті Т. Осьмачки» це роздум про долю українців.

Ефект трагізму, болю дося­гається особливою будовою кожного рядка, своєрід­ною ритмікою — твердою, залізною. Кожен рядок — це біль розлуки з рідною душею, це протест проти смерті.

Поет ніби випрошує в Бога хоч хвилину земного життя для свого побратима по перу. Написаний вірш через кілька днів по смерті Т.Осьмачки, коли ще свіжий біль втрати і серце протестує проти цього.

Звернення до поета, якого «не ув'язнить глина чужини» — це і звернення до українців, що живуть на чужині та мріють хоч по смерті повернутися на Україну.

Єдність людини і рідної землі розкривається че­рез образ дуба, що на берегах Дніпра розпустить віти і тихо шумітиме над духмяним килимом чебрецю. Ця ідилічна картина потроху просвітлює чорний день смерті Т.Осьмачки.

Цей вірш чимось нагадує поезію В.Симоненка «Дід умер», бо смерть в обох творах не сприймається як кінець життя. Звичайно, світ багато втратив, але по­хорон «старезного діда» (у Симоненка) і «неповтор­ного» Осьмачки не є трагедією, бо обоє лишили по собі помітний слід у житті, у душах людей. А це — найліпша пам’ять.

Символічною є остання картина вірша:

Внизу Дніпро котитиме блакить,

А в Києві шумітимуть каштани.

Тихоплинний Дніпро — символ розміреного жит­тя, білий цвіт каштанів краса природи, одухотво­реність її, а все разом — це символ безсмертя душі поета-громадянина. І, мабуть, не тільки Тодося Ось­мачки, а й Євгена Маланюка.

А берегти її треба свято, як справжній дар Бо­жий, щоб не стала вона ніби «даремний дар» для нас, немудрих українців.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Україна в поетичному сприйнятті Є.Маланюка

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок