Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Гі де Мопассан і Василь Стефаник: спільне та відмінне

Гі де Мопассан і Василь Стефаник: спільне та відмінне

Назва:
Гі де Мопассан і Василь Стефаник: спільне та відмінне
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,72 KB
Завантажень:
108
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему:
Гі де Мопассан і Василь Стефаник: спільне та відмінне


Українські дослідники світової новелістики, аналізуючи прозу малого жанру кінця ХІХ – початку ХХ ст., уже не раз ставили імена Гі де Мопассана та Василя Стефаника поряд, з одного боку, вказуючи на учнівство українського майстра слова у свого французького попередника (М.Гресько), а з другого, відзначаючи їх подібність у світовідчутті, а саме типологічну спорідненість у тематичному зображенні життя простих людей (Л.Волошина, В.Матвіїшин). Проте жанрова своєрідність і тематично-композиційне опрацювання подібних сюжетів вказують передусім на істотну відмінність творчої манери обох митців. Тому виникає потреба у більш детальному порівняльно-типологічному вивченні даного питання, метою якого є не констатація «першості» того чи іншого письменника, не доказ «вищості» одного над другим, а розуміння як спільного, так і специфічно самобутнього в їх творчості. «Якщо вивчення схожостей, аналогій, - пише словацький дослідник Д.Дюришин, - сприяє з’ясуванню загальних закономірностей літературного розвитку, то вивчення відмінностей дає дуже важливі факти для встановлення специфічних особливостей літературних явищ і процесів, для розкриття прикмет своєрідності, самобутності» [5, 176-177].
Бурхливі зміни, пов’язані з еволюцією в суспільному житті, призвели в кінці ХІХ ст. до зміни ієрархії жанрів. Якщо раніше визнані письменники (у французькій літературі – В.Гюго, Ф.Стендаль, О.Бальзак, Е.Золя; в українській – І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін.) писали великі романи, що вважалися «найвищим» жанром, то тепер романи створюються другорядними авторами, а талановита молодь звертається до малих епічних жанрів, котрі виявилися більш адекватними ритмові часу та їх власним творчим уподобанням. «новела, – писав І.Франко, – найбільш універсальний і свобідний рід літератури… В новелі найлегше авторові виявити найрізніші сторони свого таланту, блиснути іронією, зворушити нас впливом сконцентрованого чуття, очарувати майстерною формою» [16; 524]. І якщо у французькій літературі слава неперевершеного новеліста належить Мопассану, то в українському письменстві серед талановитої галицької молоді кінця ХІХ ст. критики виділяють ім’я В.Стефаника.
Значення творчості Гі де Мопассана та Василя Стефаника полягає в новаторському характері їх новелістики, що прокладала нові шляхи в літературі і сприяла жанровому урізноманітненню.
Проте кожна національна література має свої специфічні проблеми жанрової типології, для розв’язання яких враховуються національні та історичні традиції та досвід літератури інших народів. Спільною ознакою творів з новелістичною тенденцією є зображення однієї події з несподіваною кінцівкою, сконденсованою та яскравою дією. Одним із джерел французької новели були народні оповіді типу фабльо, часто комічного, веселого, а інколи просто анекдотичного характеру, а також казки з їх фантастичною та моралізаторською тенденцією. Та в кінці ХІХ століття, як зауважує російський дослідник Є. Мелетинський, «з новели зникає традиційний авантюрний елемент і виняткове залишається в рамках побуту і повсякденності, засвітлюючи цю буденність новим світлом, знаходячи в її глибині, або в глибині породжуваної цією буденністю психології, дещо вражаюче» [8; 203].
На думку російського дослідника Даніліні, Мопассан є засновником психологічної новел и і водночас бездоганним творцем зразків цього жанру.
Заслуга французького новеліста полягає в тому, що він повернувся до національних першоджерел, відкинувши анекдотичний характер фабльо та фантастичний елемент казок. Учень Г.Флобера, неперевершеного стиліста, Мопассан особливо вимогливо ставився до слова, домагався чіткості, лапідарності стилю, спресованості і точності думок. Це дало йому змогу створити струнку, лаконічну новелу, глибоко психологічну, актуальну і правдиву. Проте французькі літературознавці у визначенні жанру творів Мопассана, «короля новели», використовують термін «contes et nouvelles» (казки і оповідання).

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Гі де Мопассан і Василь Стефаник: спільне та відмінне

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок