Головна Головна -> Реферати українською -> Література українська -> Народні пісні у записах Івана Вагилевича

Народні пісні у записах Івана Вагилевича

Назва:
Народні пісні у записах Івана Вагилевича
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,00 KB
Завантажень:
412
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат
на тему:
Народні пісні у записах Івана Вагилевича


Друже-брате, ті роки за нами,
Як щасливим я був із тобою!
Дні у дружбі злетіли за днями,
Сам я лишився з журбою.
Понад лісом гуляють вітрища,
Сонце згасло, чорніє вже небо,
Б'ють громи — віщуни попелища,
Я в думці лечу до тебе.
Де хвилини ті — щастя блаженне,
Де поділася радість крилата?
Дорогі вони завжди для мене,
Ними ж доля моя не багата.
Друже-брате, прощай! Вже мій човен
Над безоднею в синім просторі.
Чи вітрильник мій вітру вже повен,
Може, ви мені скажете, зорі?!
Вже життя моє хвиля затерла,
Із тобою прощатися жасно;
Вже розлука крило розпростерла...
Згасну я сам передчасно.
РОЗПАЧ


І
Сонце ще хвилину тому
У віночку золотому
Огненний обруч котило
Над горою;
З Татрів чорні,
Як примари,
Вітер горне
І штовхає
Гомінливі хмари.
Шум лунає
Безнастанний,
І темніє видноколо;
Світ в чеканні
Бурі злої.
II
Хмари далі
Гуртуються жаско,
Холодно, чорно,
Сонце гасне.
У сутінках бовваніють
Вогнисті тумани,
Жбурляють відсвіт
На верхи мерехтливі,—
Верхи німіють.
III
Вода сердито
Клекоче і виє, б'ється і свище,
Бризки білої пінії злітають;
Каламутніє
Бистрінь і, як сокіл в польоті,
Злітає все вище,
Вліво і вправо.
Земля і трави,
Дерева рядами
На березі потопають.
IV
Шум ялин і худоби стогін
Несуться наперегони,
Як очманілі, дзвони.
Всюди тривога;
Зі страху майже ніхто не дише.
Птахи опустили крила.
Тільки колишеться
Високо в небі
Стогін, страшний для бога,
Кряче низом,
Чигає;
Підлітає все ближче,
І на ялицю
Біля криниці
Сідає.
V
Вітер виє,
Зблисне ясно —
Знову гасне!
Присмерк чорний
Вкриє млою
Гори, прірви.
Б'є грім — і ніч чорніє,
Землю вкрили хмари сірі,
Вітер віє...

Біля мене вдарив грім,
Оглух я, не чую,
Паду я,—
Мороз пішов по шкірі,
Німію.
Що сталось зі мною,
Не розумію...
Глухо, і небо
Зімкнулось над мною
На відлюдді, у гробі
Хочу спокою.
Нехай якась сила
Опритомнить від грому.
Та година премила!
Іду додому....


МАДЕЙ
На високій Чорногорі
Буйні вітри віють,
На зеленій полонині
Сірі вовки виють;
Тисяч коней вороненьких
В байраках ірзає,
Тисяч гарних легіників
Коників сідлає.
А ватажко, сивий Мадей,
Зморщив густі брови,
Чорні очі заблищали
Та жаждою крови.
Поверх коней яснобарві
Прапори сіяли,
Байраками і дебрями
Ратища мелькали.
Мрачно, скучно по майдані,
Пітьма ся чорніє,
Огні горять по шалашах,
Легкий вітер віє.
Мадей велів чатувати
Густою дебрею;
Гомін далеко клекоче:
«Вертаймо, Мадею!
З верх Бескиду глухий дубот
Бором ся шибає —
Тьмою-вихром їдуть угри —
Дебр ся улягає».
«Ніт вератться сив Мадею
З соромом додому,
Глухов пущев темнов ночев
Блудити по лому,
З безчесними оченьками
Ясне сонце зріти,
З безчесними губоньками
Богу ся молити!
Кіньми зорю долиноньку,
Засію стрілами —
Переломлю вражі тучі,
Проллю кров ріками!»
Та вже, сива бородонько,
Не тобі ся бити —
Під зеленов муравоньков
В деревищі гнити.
Не тобі вже сиру землю
Тулами стелити,
Не тобі вже вражу кровцю
Ратищем точити.
Трублять роги зубровії,
Сумно коні рзають,
Шумлять тучі срібних стрілок,
Та мечі бряжчають.
А з байраку летить шпарко
Острее ратище —
Заточився під Мадеем
КінБтга колодище...
Люто кликне сивий Мадей,
А дебр заклекоче,—
Вовком вержесь в вражі тучі,
Зубми ааскрегоче.
Куди мелькне ясним мечем —
Кров рікою точить,
Куди ратищем засвище —
Кінь їздця волочить.
І рев лютший, мрак темніший
По сірім майдані...
Дзвонять коні, бряжчать мечі,
Тьм'ють стріли каляні.
А з Мадея дев'ять стрілок
Ссуть кровцю теплую,
З білих грудей три ратища
Влекуться землею.
Сивий Мадей утомився,
І ніженьки мліють,
З слідів кровця виступає,
Груди ся чорніють.
Вже ж за шию ужевками
К мажі прив'язаний,
За рученьки і ніженьки
Вкований в кайдани.
Вилетіла зозуленька,
Сіла на тополі,
Закувала жалібненько:
«Мадей у неволі!»
«Ой зозуле сивенькая,
Не кувай сумненько,
Не задавай серцю туги —
И так мені тяженької
Ноги залізо зриває
І в руки ся в'їло,
Кровцев груди обкипіли,
Тіло почорніло.
Мої други білогруді
В Бескидах дрімають,
А ворони чорні крячуть,
Кровцю попивають!
Моїх вірних легіників
Кості ся біліють,
Сірі вовки стікаються,
Трупи рвуть і виють!
Ой полети, куваючи,
За темненькі звори —
На зеленій левадоньці
Біліються двори.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Народні пісні у записах Івана Вагилевича

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок