Головна Головна -> Реферати українською -> Українознавство -> ІДЕЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА ЗЛАМІ XIX-XX СТ

ІДЕЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА ЗЛАМІ XIX-XX СТ

Назва:
ІДЕЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА ЗЛАМІ XIX-XX СТ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
10,89 KB
Завантажень:
40
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Сьогодні, розбудовуючи молоду, незалежну державу, ми знову і знову звертаємось до нашого минулого. І у зв’язку з цим доречно згадати драгомановський вислів — “для політики потрібна історія, як для медицини фізіологія”1 не лише з метою пошуку в ньому ключа до розуміння сучасності (не одна ж бо із наших сьогоднішніх проблем має лінеарний характер), але й задля опанування досвіду боротьби української інтелігенції за державне самовизначення нації на зламі XIX-XX ст.

Прикметно, що цей досвід набувався у боротьбі із опонентами, аргументи яких мало чим відрізнялись від тих, які використовують й сьогоднішні противники українства. Дійсно ж бо, як і на початку століття, коли російський шовініст Ярмонкін роздратовано повторював: “Звідки цей народ, ця мова і ця інтелігенція взялися? Була колись Україна, коли за нею йшли степи татарські і потім турецькі, існує Україна в поезії, але тепер в дійсності її немає, є тільки Україна у мріях галицьких та буковинських українофілів, котрим вона, як відомо, потрібна для сепаративних цілей... Повторюємо: українського народу, української мови нема і ніколи не було...”, так і сьогодні його духовний нащадок кидає екзальтованій російській аудиторії, що “такої (української — М.К.) нації поки не існує”. Чи твердить, як це робить голова комітету з геополітики О.В.Митрофанов із думської трибуни Росії, що “нет государства “Украина”. Саме тому і сьогодні росіяни гидливо відвертаються від Польщі, вона ж бо, як переконує Н.Кузьмін, “лукавая, двуличная, шипящая по-змеиному и по-змеиному же вечно щурившая свои жадные глаза”5 мала завжди єдину мету — посварити малоросів із великоросами. Подібні сентенції відрізняються від використовуваних великоросами на початку століття хіба що тим, що в той час гама їхніх почуттів була більш насиченою: поруч з твердженням, що українці то “польська інтрига”, побутували й інші — “жидокадетська”, “німецька”, “австрійська” тощо. Як на початку віку українофоб переконував, що українцям не вистачає “культурної позики” (“...коли всій російській літературі протиставлять одного Шевченка, всій російській науці — одного Грушевського, всій російській музиці — Лисенка, мазепинці мають мало шансів на перемогу”), так і сьогодні він стверджує, що Україна не має “особливих культурних надбань універсального значення”.

У цій статті ми не маємо на меті спростовувати сьогоднішні аргументи противників українства. Однак спробуємо проаналізувати контраргументи подібним твердженням речників української нації початку століття. Знайомство з ідейно-теоретичними набутками, виробленими провідниками нації на рубежі XIX-XX ст., є, як здається, корисним з огляду на те, що ряд цих ідей і підходів не втратили своєї практичної цінності і в умовах сьогодення.

Рефлектуючи над проблемою культурного розвитку українців, інтелектуальні лідери нації відзначали виняткову їх роль у духовно-культурному філогенезі тої ж таки Росії в часи, наприклад, Київської Русі, та у XVI-XVIII століттях. Процес духовного живлення великоросів за рахунок інтелектуального потенціалу українців всебічно охарактеризував М.Драгоманов у своїй праці “Малороссия и её словесность”, написаній наприкінці XIX ст. З іншого боку, провідники нації відзначали той факт, що у післяпереяславський період “українська нація політично й культурно завмирає” в результаті політики національного гноблення, яку проводила на території України Російська імперія. Відтак — погоджувались: “ми некультурні”, адже народ, що немає власних шкіл, мусить бути темним, некультурним. Та у цьому факті некультурності М.Міхновський, приміром, вбачав “найліпший, наймогутніший, найінтенсивніший” аргумент для того, щоб політичне визволення поставити своїм, українським ідеалом, мати за мету створення своєї власної держави.

Разом з тим, вступаючи в дискусії з великоросами, українська інтелектуально-політична еліта ставила питання, а в чому ж “велич” Росії? В розмірах території країни? У великій кількості тих, хто заселяє її? “Так”, — відповідав Володимир Винниченко, а далі зауважував, як же великоросу “не полакомиться проведенеем ока по карте” і не сказати самовдоволено: “А велика матушка Россия! Ишь, сколько нас, русских-то! Шапками закидаем”. А в чому ще велич Росії? Чим вона ще багата?

Українські інтелектуали не хотіли визнавати пушкіних і достоєвських, творче і життєве кредо яких зводилось до муретівського “мы должны любить свой народ, свой путь, свою мету в истории выше всякой законом и разумом отпущеной меры” і почувати до своєї національності не “любовь”, не “привязанность”, але “эрос”.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: ІДЕЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА ЗЛАМІ XIX-XX СТ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок