Головна Головна -> Реферати українською -> Українознавство -> Українці про сім'ю, рід і родинне виховання

Українці про сім'ю, рід і родинне виховання

Назва:
Українці про сім'ю, рід і родинне виховання
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,40 KB
Завантажень:
322
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
З ДАВНІХ-ДАВЕН серед українців виник і утвердився погляд на сім'ю і рід як на святиню, а на виховання дітей — як на святий обов'язок батьків. Тому ці, як і всі інші особливо важливі об'єкти, в наших предків мали свої опікувальні божества — Рід і Рожаницю, уособлення роду, єдності нащадків одного предка, утвердження необхідності продовження людського роду. Обидва божества йшли безпосередньо за головними слов'янськими богами — богом грому і блискавки Перуном, сонця і світла — Дажбогом, неба — Сварогом, вогню — Хорсом.

Не буде перебільшенням сказати, що поруч із божественим культом Сонця, Неба, Води, Землі, Хліба в свідомості нашого народу віками живе культ Матері, Сім'ї, Роду, і це успадковується з покоління в покоління. Рід мав свої традиції, шанував своїх предків, і в цій пошані виховував молоде покоління. Коли народжувалася дитина, її у зв'язок роду приймали окремим обрядом. Ще складнішим був весільний церемоніал, яким об'єднували молоду пару з двох родів. Живучість цих обрядів, головні елементи яких збереглися у звичаях українців і донині, засвідчує особливо важливе значення їх для соціальної педагогіки. Впливова дія народних традицій повністю зливається з самою сутністю української етнопедагогіки, зокрема її гуманістичним спрямуванням, націленим на маніфестування вічності життя і нерозривної спадкоємності духовних надбань мертвих, живих і ненароджених поколінь. Силу її психолого-педагогічного механізму з глибокою проникливістю показав Михайло Коцюбинський у своїй знаменитій повісті «Тіні забутих предків».

Саме слово «сім'я» у щоденному спілкуванні українців репрезентує шлюбне подружжя (чоловіка й жінку), дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. Велич і краса її підносяться аж до небес як ознака особливого авторитету й ролі в житті кожної людини засобами такого, наприклад, персоніфікованого образу:

А в тім саду три теремки:

У першому — красне сонце,

У другому — ясен місяць,

А в третьому — дрібні зірки.

Ясен місяць — пан господар,

Красне сонце — жона його,

Дрібні зірки — його дітки.

Повне щастя людини без сім'ї, без домашнього затишку немислиме. Саме тому таку ідею проголошує одна з відомих українських народних пісень:

У сусіда хата біла,

У сусіда жінка мила,

А у мене ні хатинки

Нема щастя, нема жінки.

Цю думку стверджують також народні афоризми: «Без сім'ї нема щастя на землі», «З родини йде життя людини».

Погляди на сім'ю в українців тісно пов'язані з оцінкою роду — кровної і свояцької єдності ряду поколінь, які генетично походять від одного предка, усіх родичів, рідних. А звідси й поширені серед народу стійкі вислови типу: «вести рід», «з роду до роду», «від роду в рід» — у всіх поколіннях, з покоління в покоління, від батьків до дітей; «з самого роду» — від народження. Коли комусь судилося щось від народження, кажуть: «Так на роду написано». Одиноку людину, яка не має ні батьків, ані родичів, характеризують: «ні роду, ні племені», «ні роду, ні плоду». Коли ж хтось дуже схожий на кого-небудь зовнішністю, звичками та манерами, зауважують: «Один рід, один плід». Цим засвідчується розуміння ролі спадковості, чи, як тепер прийнято тлумачити, збереження генетичного коду.

Народних афоризмів, що відображають інституцію роду й сім'ї, в українському фольклорі дуже багато. І всі вони, як правило, наголошують на важливості роду й родинних зв'язків у житті кожної людини: «Який рід, такий плід», «Яке коріння, таке й насіння». Ряд їх переходить до значно ширших узагальнень: «Від роду — до народу», «Без роду немає народу».

Закликами до вшанування роду, до єдності з ним, радістю родинній злуці й тугою за нею пройнято чимало українських народних пісень. «Роде мій красний, роде мій прекрасний!» — часто проголошується в них. І з задоволенням зазначається:

З'їжджається рід до роду

На любу розмову.

Звичайно, увага й повага до сім'ї до роду не приходить сама собою. Її треба виховувати. Це і є той природний, надійний шлях, яким дитина змалку усвідомлює свою приналежність до родини, роду, а через них — до рідного народу, української нації. Тож особлива виховна місія батьків культивується такими повчальними словами педагогічної мудрості нашого народу: «Умів дитину породити, умій і навчити», «Батько не той, хто породив, а той, хто спорядив», «Не та мати, що породила, а та, що виховала».

Добрі ті родинні стосунки, що грунтуються на взаємній чесності, щирості, доброзичливості, людській порядності. Звідси й поради: «Свого доправляйся, роду не цурайся», «Хто роду відречеться, того й рід відрече». Будь-яка фальш, навіть найменша, тут неприпустима. Очевидно, проти цього й спрямовані застереження: «Не трать ходу до поганого роду», іронізування: «Рідня — десята вода на киселі», «Близька рідня: на одному сонці онучі сушили», розчарування: «Великий рід, та ніде голови прихилити» і висновки: «Краще близький сусіда, ніж далекий родич».

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Українці про сім'ю, рід і родинне виховання

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок