Головна Головна -> Реферати українською -> Українознавство -> Формування української народності

Формування української народності

Назва:
Формування української народності
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,83 KB
Завантажень:
372
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Формування української народності, що почалося в глибині століть, тривало і в XIV—XV ст. Але умови цього процесу надто ускладнилися. Українські землі захопили різні держави, що мали відмінні від українців мову, релігію, культуру та історичні традиції. Проте між окремими частинами Південне-Західної Русі-України розвивалися економічні, політичні, культурні зв'язки.

Українська народність формувалася на землях Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського князівств, Буковини і Закарпаття. В XV—XVI ст. територія розселення українців поширилася на південний схід, на Нижнє Подніпров'я, Побужжя, лівий берег Дніпра. Термін «Україна» поширюється з Наддніпрянщини на всі українські землі, витісняючи попередній «Русь». Ця назва фігурує в офіційних документах, художніх творах, народних піснях. З XIV ст. з'явилася назва «Мала Русь». Вперше її вжито в грамотах останнього галицько-волинського князя Юрія-Болеслава II, який титулував себе - «король всієї Малої Русі». Згодом термін «Мала Русь» здебільшого вживався в офіційних документах. Народ же називав себе русинами — слово, утворене від «Русь». (Так само називалися й білоруси. Росіян у ті часи називали московитами).

Однією з найважливіших ознак народності є мова. В XIV—XVI ст. на основі місцевих південних діалектів, внаслідок спілкування з мовами сусідніх народностей склалася українська мова. З XIV ст. вона стає по суті сучасною українською мовою. Наприкінці XVI ст. робилися спроби наблизити книжну мову до живої народної української мови.

У XIV—XV ст. культура України розвивалася в складних умовах. Роз'єднаність українських земель, іноземне гноблення, спустошливі турецько-татарські напади -все це гальмувало процес становлення української національної культури. Але й за таких умов культурний розвиток не припинився. Українська культура розвивалася на засадах вітчизняних традицій попередніх віків, вбираючи в себе ідеї європейського Відродження.

Самобутність культурного життя України XIV—XV ст. зумовлена тим, що народ із втратою державності був приречений виключно на роль виконавця чужої волі, позбавлений можливості вільно розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності. За таких обставин енергія українського народу спрямовувалася на доведення своєї життєвості через національну культуру. Людські взаємини, побут, православна віра визначили коло суспільних та культурних інтересів.

Школи існували при монастирях, церквах, але виникали і в маєтках деяких феодалів. Учителями були дяки. Навчалися діти грамоті, молитвам, церковному співу. Окремі українці здобували освіту в школах Польщі, Чехії, Німеччини. Наприклад, син ремісника з Дрогобича Юрій Котермак (Дрогобич) закінчив Краківський університет, потім перейшов у Болонський університет (Італія), де здобув ступінь доктора, викладав астрономію й медицину, в 1481— 1482 pp. був ректором університету. В Римі вийшла книга Ю.Дрогобича «Прогностична оцінка 1483 року». Автор подав багатий матеріал з астрономії й географії. Зокрема, зробив першу в друкованій літературі спробу визначити географічну довготу міст України. Ця книга - перша видана за кордоном наукова праця українського автора.

Усна народна творчість представлена казками, легендами, переказами, притчами. До нас дійшло багато обрядових пісень:

Бодай пану у дворі страшно,

Як нам в полі сонце зайшло.

Сонце зайшло - ми ще жнемо,

При місяці снопи носимо,

При зіроньках копи кладемо,

Опівночі додому йдемо,

На світанні вечеряємо.

Удень білий знову йдемо...

Бодай пана громи вбили,

Як ми ручки потомили.

Зберігалася традиція літописання. У литовсько-білоруських літописах містяться цінні дані з історії українських земель. Характерна особливість літописів — наявність «повістей»—вставок, що наближаються до художніх творів. Цікавими пам'ятками українського літописання є Короткий Київський та Короткий Волинський літописи, створені на зламі XV- XVI ст. анонімними авторами. У цих творах значне місце відведене висвітленню боротьби українського народу проти турецько-татарської навали, оспівуються ратні подвиги князя К.Острозького. Автор порівнював його з Антигеном, полководцем Александра Македонського, навіть з біблійними героями.

Значної популярності набули перекладні твори світської літератури: «Александрія» (про Александра Македонського), «Троянська історія», «Ізмарагд» (збірка повістей та повчань), ірландська повість про Таудаля-лицаря, в якій описано фантастичну мандрівку в потойбічний світ.

Центрами книгописання були монастирі, що збирали під своїм дахом переписувачів, художників, проповідників, музикантів, учених. Серед книг тієї далекої доби — «Євангеліє» зі Спаського Красносільського монастиря в Луцьку, «Євангеліє» диякона Спиридона, «Київський псалтир» того ж автора. Найвидатніша пам'ятка XIV ст. — «Київський псалтир», оздоблений майже 300 мініатюрами з алегоріями, пейзажами.

Книги XIV ст. писалися на пергаменті. В XV ст. пергамент замінив папір.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Формування української народності

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок