Головна Головна -> Реферати українською -> Українознавство -> ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАГРАНИЧЧЯ: БЕРЕСТЕЙЩИНА ТА ПІДЛЯШШЯ

ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАГРАНИЧЧЯ: БЕРЕСТЕЙЩИНА ТА ПІДЛЯШШЯ

Назва:
ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАГРАНИЧЧЯ: БЕРЕСТЕЙЩИНА ТА ПІДЛЯШШЯ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,67 KB
Завантажень:
29
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Питання національної та культурної самовизначеності українців на питомій території України після здобуття її незалежності дещо втратило свою актуальність, проте воно глибоко актуальне донині на українських маргінальних теренах, котрі відрізані від основної території. Мова йтиме про західне зарубіжжя – Берестейщину та Підляшшя.

Я, дякуючи своїй професії, мала можливість побачити, оцінити та порівняти етнокультурну та етнополітичну ситуацію даних теренів зсередини, безпосередньо у спілкуванні з простими селянами, а також інтелігенцією – корінними жителями півдня Берестейської області Білорусі та Більського і Гайнівського повітів Підляського воєвідства Польщі – земель, що мають українську етнічну приналежність, проте в силу політичних обставин знаходяться на території сусідніх Україні держав. Що ж, у ситуації, яка склалася на теренах цих двох маргіналій є багато спільного, що зумовлено, насамперед, державною політикою у відношенні до національних меншин. Наслідком такої політики є майже повна відсутність національної самоідентифікації в селянському середовищі. Умови існування українського етносу протягом останніх десятиліть на території Білорусі та Польщі були майже одинаковими: заборона відкривати українські школи, відсутність у селах національно-культурних осередків, популяризація іншоетнічної культури, або ж підтасовка питомої під так званий „діалект” (як це відбувалось на терені Берестейщини) на державному рівні призвело по повної розгубленості народу в питанні національної приналежності. На Берестейщині, в кращому випадку, люди ідентифікують себе по територіальному признаку, називаючися тутейші, мєсні, рідше – полішуки. Дуже часто на запитання: Хто вони є? респонденти не знають як відповісти, вони губляться, вагаються, несміло відповідають: Та ніби білоруси, але в нас тут діалект, так, що більше до України… а взагалі – хто його знає…

Для жителів Берестейщини українці – це вже „закордон”, хоча і недалекий. На запитання Чи у вас співають? селяни розцінювали свою пісенну культуру своєрідно, порівнюючи її з сусідньою закордонною територією і тому часто доводилось чути: Та у нас не дуже, так щоб співали, от там на Україні – от там вже співають хороше… В одному селі, зайшовши до магазину, розговорилася з продавщицею. Дізнавшись, звідки я та чим займаюсь, вона пожвавішала: Ой, я так люблю українську мову та українські пісні, там так гарно співають. Була я в Любешівському районі1 [Волинська область Л. Л.] на весіллі (в мене чоловік звідти), то так мені сподобалось! Говорячи це, вона навіть не зауважила, що спілкується зі мною мовою, якою я до неї звернулась, тобто, українською. Коли ж звертаєш на цей факт увагу своїх співрозмовників, вони замислюються, проте рідко погоджуються з твердженням, що розмовляють українською. Думаю, це зумовлено обережністю: а хто зна, що за людина приїхала, і чому вона допитується. Та й сталінські та брєжнівські часи, коли за одне необережне слово людина потрапляла за ґрати, не так далеко увійшли в минуле, щоб їх забути. Але всі мої співрозмовники стверджували, що білоруською у них не говорять, хіба у школі учать, а так – або по-мєсному, або по-російському. Рідко у селах зустрічались люди із визначеною національною свідомістю, переважно із прошарку сільської інтелігенції. Проте таких людей надзвичайно мало, тому що намагання відродити українську культуру на території Білорусі за радянських часів сприймались як вияви націоналізму, а всі націоналісти, як правило, піддавались репресіям, отож бо мало хто і лишився.

Соціо-культурне становище українських сіл на підляшші невтішне: вони часто наполовину а то й зовсім сполонізовані, а там, де лишились українці – переважно літні та старі люди, молодь – у містах. Створення українських шкіл та культурних осередків – справа невдячна, оскільки це хоча і не заборонено, але й не заохочується, та й дітей у селах негусто. Багато садиб стоять порожні, або ж функціонують у якості дач, куди приїжджають з міста на вихідні.

Щодо національної самовизначеності підляшуків, то тут ціла історія, оскільки вони здавна вважаються національною меншиною, але… білоруською. Та нема нещастя без добра, адже саме це вберегло їх від славнозвісного післявоєнного переселення, отак і лишився шмат українців на своїй рідній землі у Польщі. Отож на запитання: Хто ви є? люди відповідають із сумнівом: Та нам кажуть, що ми білоруси, але білоруси там, північніше, біля Білостоку, там уже Литва, а хто ми? –… Проте, всі, з ким я спілкувалася відзначають чітку різницю між культурними традиціями білоруського та українського етносу та слушно проводять кордон між цими територіями, але чіткої національної самоідентифікації в українців немає. Такій ситуації багато в чому сприяє значне пожвавлення за останнє десятиліття руху національно-культурного відродження білоруської меншини на території Польщі.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАГРАНИЧЧЯ: БЕРЕСТЕЙЩИНА ТА ПІДЛЯШШЯ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок